Моя власна мама вигнала мене з квартири заради мого вітчима, бо він був для неї дорожчий!
Я жила з рідним батьком до пяти років, і це був найщасливіший час мого дитинства. Коли він помер, мама втратила інтерес до мене й почала думати лише про власне життя. У віці восьми років у мене зявився вітчим, котрий намагався керувати усім, що я і мама робили, а моє життя різко змінилося.
Я жила за розкладом, який складав мій вітчим. Сам він нічого не робив, бо «втомлювався на роботі», а всю домашню роботу роздавав іншим. Мама змушувала мене виконувати всі його забаганки, бо боялася його гніву і сварок.
Коли я подорослішала, почала чинити спротив кожного разу, повертаючись із школи, я мусила готувати їсти, прибирати в квартирі, мити вітчимову машину, виконувати ще безліч справ, які вигадувались спеціально для мене. А «закохана парочка» тим часом просто сиділа й дивилась телевізор. За протест я отримувала ляпас і лекції про те, яка я невдячна, якщо отримую «стільки всього».
За дах над головою і їжу, яку я, до того ж, мусила відпрацьовувати прибиранням, я нічого більше не отримувала. Якщо просилася на курси, репетиторів чи до спортзалу, вони сміялися й казали, що спочатку треба навчитися заробляти гроші, а тоді вже витрачати. Рідко коли мені купували одяг і ще кілька тижнів нагадували, що «витратилися на тебе».
Коли мені виповнилося 18 і я закінчила школу в нашому маленькому містечку під Львовом, мама сказала, що вже час знаходити собі окрему квартиру, нікуди не вступати, а відразу йти на роботу, бо зі мною вони більше мешкати не можуть.
Роботу знайти у нашому містечку важко. Я не хотіла цілодобово працювати все ще сподівалася, що мама надумає підтримати мене з навчанням. Але мама дедалі більше тиснула на мене, й останні три місяці замість підготовки до ЗНО я працювала офіціанткою з ранку до пізнього вечора, заробила зовсім мало, ледь вистачило оплатити житло на два місяці, та й їсти не було за що. Через постійні пропуски я склала ЗНО погано, не вступила на бюджет, а за навчання платити було нікому.
Влітку я звільнилась, шукаючи кращу роботу, але мама з вітчимом постійно нагадували, коли вже я нарешті переїду, і врешті-решт вигнали мене. Я працювала у магазині побутової хімії, але після кількох днів захворіла отруїлася, і на моє місце вже взяли іншу дівчину. Час минав, я шукала різні підробітки, але жодна не дозволяла забезпечити себе.
У середині літа, на власний день народження, мене навідала моя тітка Оксана. Я нікому не розповідала про свої труднощі, але коли вона спитала, що зі мною, я не витримала й розплакалася. Тітка забрала мене до себе, допомогла зібрати речі. Та, виконавши волю мами, я відчула полегшення, коли опинилась далеко від дому.
Тітка допомогла мені знайти роботу у книгарні Львова я мала змогу і працювати, і готуватись до ЗНО. Наступного року я склала іспити і самостійно вступила на бюджет у львівський університет. Тітка мене підтримувала у всьому, не дозволила залишитися на самоті з болем, навіть коли мама й вітчим намагались звинувачувати мене у невдячності.
Час минав, я закінчила університет, знайшла гарну роботу в гривнях. Зараз я дуже вдячна своїй тітці за те, що вона не залишила мене у складну хвилину. Тепер я підтримую її, разом подорожуємо Україною, і я закарбувала у серці важливий урок: навіть якщо найближчі люди відвертаються, завжди знайдеться хтось, хто повірить у тебе і допоможе. Найголовніше це не зламатися, вірити в себе і не втрачати доброти до людей.
