Артемчику, я не хочу тебе ображати й не бажаю тобі болю, любий.
Артем сидить на підвіконні й задумливо дивиться у вікно. Він чекає на батька й поринає у свої думки. Минає вже два роки відколи мама його залишила. Вона створила нову родину для себе, колись із сумом пояснив батько. Чому вона покинула сина? Хто його знає. Для Артема це залишилося незрозумілим. З часом біль трохи притих, і він поступово почав її забувати.
Батько намагається робити все для сина. Хлопцю вже десять років. Він багато що розуміє, і від нього особливо нічого не приховаєш. Просто тепер у всьому немає сенсу. Артем навчився мити посуд, складати речі на поличках. З іграшками вже майже не грається.
Стає дорослим. Крім того, Артем дуже самотній. Він мріє про собаку. Але батько щоразу відмовляє.
А хто буде дивитись за ним? Я весь час на роботі, ти навчаєшся, ще задрібний.
Замість пса одного разу батько привіз у квартиру жінку. Звали її Оленка. Відтоді вона почала жити з ними. Артем уникає з нею спілкування, не впускає до свого життя. Він вважає її зайвою. Проте батько називає Оленку своєю дружиною і хоче, щоб у Артема зявилася знову мати.
Вона мені не потрібна! відповідає Артем твердо. Так і триває їхнє життя. Хлопець спостерігає, як батько щасливий з Оленкою: вони добрі одне до одного, сміються, обіймаються. А Артем злиться і відчуває ятрючу образу.
Тату, хочу, щоб вона поїхала.
Артеме, а я хочу, щоб вона залишилась. Без жінки дружини й матері нам важко, відповідає батько.
Настала тепла пора. Артем ганяє з хлопцями у дворі. Нові друзі жартома кажуть, що його батько та Оленка віддадуть Артема до притулку.
Він переляканий. Чому батьки не могли його кинути? Може, вони хочуть мати спільну дитину, а він буде тільки завадою? Артем вирішує підготуватись до найгіршого.
Одного разу він краєм вуха почув розмову: Йому там буде добре, треба, мабуть, відправити.
Оце і все. Уночі хлопець не змикає очей, а з ранку вирішує боротися вигнати Оленку. Вона тільки все гірше робить. Артем спеціально псує їй настрій пересолює чай, ставить каструлю на газ без води. Грубіянить. Оленка швидко здогадується, хто це робить. Тому кличе хлопця поговорити.
Слухай, треба поговорити. Ти злий та ображений.
Я ні на кого не злий, намагається уникнути розмови Артем.
Артемчику, я не хочу тебе ображати й болю не хочу, любий…
Ми з татом орендували дачу на літо. Хотіли зробити тобі сюрприз, але час уже бути щирими. Тато знайшов цуценя, і сьогодні ми їдемо за ним. Ти з нами?
Ти не брешеш? розгублено питає Артем і відчуває, як щиро хоче вірити. А потім міцно обіймає Оленку.
Оленка мало не плаче: Та радій же, все буде гарно, не треба сліз. Вона ніжно пригладжує його по голові.
Коли батько повертається з роботи, вони разом вирушають по песика. Артемова образа змінюється теплом, і він вже не дивиться на Оленку як на ворога. Вони миряться. Щеня засинає в Артемових руках. Всі разом і щасливі.
