КОГО СКОРОТИШ ТОГО НЕ ПОВЕРНЕШ
Коли Соломія показувала знайомим свої весільні фото, завжди жартувала:
Ой, намучилася я з тією сукнею! Гарна, але така важка і незручна! Як вдруге збиратимуся під вінець оберу легку й прозору суконку, як хмаринка.
Усі сміялися разом із Соломією, думаючи, що то звичайний жарт. Соломію, й справді, вважали щасливою одружилася з коханим. Зустрілися вони на відпочинку під Скадовськом: їй 21, йому, Левкові, 28.
Серпень, лагідне Чорне море, виноградне вино, зоряне небо, романтика… Так усе й склалося: швидко подали заяву до РАЦСу. Щоправда, Левкові довелось попередньо розлучитися з другою дружиною, а Соломії перебратися до рідного міста Левка.
КиївОдесаКиїв цей маршрут став для Соломії майже рідним на десять років, аж доки все не змінилося.
Спочатку молодим довелося знімати житло: свою квартиру Левко віддав другій дружині, яка погрожувала з’їсти пігулки, облити кислотою його майбутню третю дружину, чи вистрибнути з вікна, тільки б він не наважився залишити її. Але з часом вона заспокоїлася. Може, Левко пообіцяв повернутись? Перша дружина взагалі зникла з його життя без згадки; після півтора року шлюбу Левко віддав її заміж за свого товариша і був задоволений.
З другою дружиною прожив довше аж три роки, та теж не склалося. Вона не бажала дітей і називала їх “людськими дитинчатами”.
А Соломія на все це не зважала знала собі ціну, була амбітна і переконана у власній унікальності. Левко носив її на руках, обсипав квітами, дарував одяг, черевики й возив у Львів, Париж та Чорногорію щоб розширити кругозір і відпочити перед народженням первістка.
Нарешті в них народилася донечка Марічка. Левко купив дачу поблизу Одеси, облаштував усе для своїх дівчат. Відзначили новосілля, Марічку віддали у садочок.
Соломія наполегливо взялася за самоосвіту та вчитися бажала лише у Києві, на Батьківщині: подруги, мама, знайомі вулиці, аромат липи навесні, спокій для душі. Марічку залишала у свекрухи, яка душі не чула у внучці. Під час сесій Соломія жила у Києві, Левко приїздив, намагався влаштувати випадкові зустрічі, навіть нервувався через вигаданих залицяльників, але марно. На жаль, просто так здавалося…
Соломія мріяла втекти від щоденних турбот: краще без кінця вчитися, ніж займатися пранням, прибиранням, вихованням дитини. Здавалося, що життя промайне повз неї. Вона ж розумниця, красуня, навіщо їй ті клопоти?
У сумці Соломії опинилися три дипломи всі з відзнакою, улюблена спеціальність психологія. Розшукувала роботу ентузіастично, хоча Левко просив:
Хіба нам бракує грошей? Я з розуму зійду, поки чекатиму тебе з роботи. Соломіє, давай ще сина чи доньку? Мені байдуже головне, щоб ти була поряд.
Соломія не бачила себе вдруге мамою вважала свою місію виконаною. Дочку подарувала, чоловіку спадкоємицю що ще?
Свекруха казала: Дитині потрібна любов і турбота, а Соломії постійно мало їй би вчитися і вітати серед хмар! І сама згодилася доглядати Марічку, поки Соломія визріє для материнства. Соломія без вагань прийняла пропозицію, поїхала в Київ, Левка навіть не попередила: Зателефоную з Києва.
Та в Києві її чекав Левко:
Де Марічка? Чому ти тут, а не в Одесі? В тебе хтось зявився? не знаходив собі місця чоловік.
Не переживай, Левку, нікого нема. Просто мені з тобою нудно. Я хочу свободи! спокійно відповіла Соломія.
Свободи? Від мене й від дочки? А де любов? Зникла? Може, криза середнього віку? Разом переживемо, благав Левко.
Не переживемо… остаточно сказала Соломія.
Левко звернувся до тещі за підтримкою. Але вона лише знизала плечима:
Що я можу зробити? Розбирайтеся самі. Але Соломії не переконаєш вона, як скеля.
Левко повернувся до Одеси сам, не розуміючи, як врятувати родину. Дні, потім тижні минали… Соломія не зявлялася, відповідала на дзвінки коротко: Все гаразд.
Довго думаючи, Левко вирішив: продає дім, забирає Марічку й переїжджає в Київ усе заради збереження сімї.
Соломія була холодна до цієї ідеї, відмовляла Левка різними причинами: Навіщо нервувати дівчинку? Школу міняти… Друзів… Насправді ж, їй смакувала омріяна свобода: орендувала квартиру, відкрила власну невеличку швейну справу, поруч завжди були шанувальники. Не до родини. Все минуле життя хотіла викреслити ніби те було не з нею.
Левко не послухав і разом із донькою перебралися до Києва. Надія на те, що сім’я поновиться жила у його серці. Доглядав за донькою, зустрічав Соломію з роботи. Марічка, мов дві краплі води, була схожою на маму. Усе всупереч Соломія наче мумія: байдужа, холодна. Нарешті сказала чітко:
Остав мене, Левку! Час і розлучення оформити. Марічку прийму до себе.
Та Марічці вже одинадцять їй не був потрібен притулок. Був люблячий батько, бабуся, яка молилася за неї день і ніч. Марусі бракувало маминої ласки вона не розуміла, чому мама так легко від неї відмовилася.
Час плине його не спинити.
Життя триває. Кожному своє.
Левко вже давно перестав ловити рибу на сухому полі. Серце Соломії стало для нього недосяжним. Світ подарував йому просту жінку без польотів у хмарах. Вона мала двох синів від попереднього шлюбу, живуть у селі. Ніяких Лондона-Парижів, шуб, сотень туфель. Мені б гумові чоботи для грязюки, кожух тепліший, та дітей у люди провести, казала вона.
Левко вперше відчув спокій, затишок і тепло. Незабаром у них народилася донечка. Відчув справжнє щастя хоч і з четвертої спроби. Минуле вже не турбувало.
Соломія живе разом із мамою у київській квартирі. Один із партнерів по бізнесу обіцяв їй зірку з неба, а сам обікрав її. Власна справа розвалилася, кавалери зникли. Побігала-побігала заміж та всі повтікали. Тепер Соломія працює у школі психологом. Хоч і не шкодує ні про що, гіркота інколи нагадує про себе. У людській душі такі глибини дна не знайти… Може, колись і її душа знову запалає любовю чи каяттям?
Марічка вже доросла; вийшла заміж (так, промайнули роки!) й живе з чоловіком і бабусею в Одесі. На весіллі Марічки була легка, повітряна сукня, як мріялося колись її мамі. І саме мама Соломія вручила їй цю сукню.
Бо в житті буває так: що скоротиш того не повернеш. Бережи людей, котрих любиш, і не смітни своїм часом та серцем, аби потім не каятися за втрати.
