ЛЮБИТИ ТЕРПІТИ, ТЕРПІТИ ЛЮБИТИ
В Олега та Зоряни шлюб був вінчаний.
У день вінчання, коли весільна процесія вже підходила до Свято-Михайлівської церкви у Львові, несподівано розгулялася літня буря. Звідкись налетів лютневий вітер і зірвав з нареченої фату біла легка фата понеслася у небо, закрутилася у вирі і нарешті впала у калюжу просто на площі перед церквою. Гості тільки здивовано перезирнулися. Ненадовго на дворі стало тихо. Олег кинувся слідом за фатою, але наздогнати не встиг.
Сніжно-біла фата лежала у чорній брудній калюжі. Зоряна схвильовано крикнула:
Олеже, не піднімай її! Я цю фату вдягати не буду!
Бабусі, що щоденно сидять на лаві біля церкви, перешіптувалися: мовляв, стоїть буря на порозі і молодим життя буде буремне.
Для Зоряни в найближчому здебільшого купили штучну білу квітку і прикололи до зачіски. Шукати нову фату не було коли не запізнишся ж на власне вінчання!
Молодята у притворі храму перед вівтарем тримають вінчальні свічки і дають подружні обіцянки. Для Бога. Але перед цим Таїнством у Львівському РАЦСі вже розписалися і весілля відгуляли шикарне. Для людей…
Через три роки подружнього життя в сімї вже було двоє діток. Донечка Соломія і син Тарас. Жили своїм затишним сімейним ладом, біди не знали.
А через десять років у дім Олега та Зоряни постукала незнайома дівчина.
Зоряна завжди з радістю приймала гостей і знайомих, і несподіваних. Кожного пригощала смачним борщиком, наливала ароматний чай, бесідувала до душі. Але цього разу гостя була особлива. Зявилася, коли господаря вдома не було.
Зоряна одразу оцінила її оком жінки: дівчина гарна, привітна, молода й струнка.
Доброго дня, усміхнулась незнайомка. Мене звати Марічка. Я майбутня дружина Вашого чоловіка.
Оце так! розгубилася Зоряна.
І давно Олег у вас у залицяльниках? іронічно уточнила вона.
Вже давно. Але тепер час тягти не можна у нас з Олегом буде дитина, спокійно відказала Марічка.
Оце класика жанру дружина, коханка, позашлюбна дитина
Дівчино, ви знаєте, що ми з Олегом повінчані назавжди? І дітей маємо, намагалася достукатись до Марічки Зоряна.
Я знаю. Але у нас кохання, і також навіки! Ви можете розлучитися, чоловік вам не вірний я все довідалася. Так можна, переконувала Марічка.
Добре, дівчино. Не раджу вам пхатись в чуже життя! Ми самі з Олегом розберемося, почала дратуватись Зоряна. Прощавайте!
Марічка знизала плечима і поспішила піти.
Зоряна гучно зачинила за нею двері.
«Все дізналася Далеко ти зайдеш!» кипіла від злості Зоряна.
Вона згадала, як Олег останнім часом віддалився, наче ховався затримки на роботі, раптові відрядження, риболовля на вихідні, хоча ніколи раніше не цікавився ні рибалкою, ні мисливством. Жіноче серце завжди чує фальш у повітрі вібрує тривога
Та Зоряна намагалась не піддягтися на ці чорні думки. Раптом, усе надумане…
Увечері, коли Олег повернувся додому, Зоряна запросила його до столу. Знала: спершу нагодуй чоловіка, потім вирішуй сімейні питання.
Коли Олег подякував за вечерю, Зоряна перейшла у наступ:
Олегу, ти закохався? тихо спитала.
Закохався, насторожився чоловік.
Сьогодні приходила твоя кохана. Це серйозно?
Я негідник! Без Марічки не можу жити, не дихаю без неї. Пробував відмовитись не вийшло! Відпусти мене, Зоряно!
Відпускаю Зоряна розуміла, що спроби апелювати до сумління чи дітей не дадуть нічого. Доля сама розсудить.
Олег пішов до своєї любові.
А Зоряна попрямувала до храму, до отця Юрія за порадою. Священник уважно вислухав її, спробував утішити:
Доню, любов довготерпить і не перестає. Так у Писанні сказано. Маєш право на розлучення, адже чоловік твій у блуді. А може, вибачити, молитись і чекати. Дороги Господні незбагненні…
Через два місяці Зоряна відчула під серцем дитя. Це було немов благословення можливо, Олег повернеться і розкається? З цією думкою вона й прожила всі місяці до пологів.
Народився хлопчик. Мама Зоряни запропонувала назвати його Яромиром. «Авось, доню, і твій Олежик повернеться. Життя непередбачуване»
Добре, що мама Зоряни їй у всьому допомагала і всіх діток доглядала, і казки на ніч розповідала, і мудрості навчала.
Олег не забував Соломію й Тараса передавав подарунки, возив на відпочинок у Карпати, переказував Зоряні гроші в гривнях.
Зоряна дітям суворо заборонила розповідати татові про народження Яромира. Але ж хіба послухають?
Соломія відразу все татові розповіла, як гостювала у нього. Олег вирішив, що Зоряна нарешті влаштувала особисте життя. Аж несподіване вразило його спогади про щасливу сімю І уявити не міг, що це його рідна дитина.
Тим часом нова дружина Марічка лежала на збереженні у пологовому. Олег носив їй фрукти, домашній сир, шукав крейду Марічці не вистачало кальцію, гламурно гризла крейду на очах у медсестер Та закінчувалось усе бідою. Марічка народила мертву дитину.
Другу вагітність вона також втратила.
Марічка дуже тяжко переживала обидві втрати і хотіла зробити паузу з дітонародженням. Але життєві сценарії інші.
Олег був поруч із дружиною, день і ніч усе робив для її розради, вважав себе винним у всіх негараздах.
У кожного свої турботи й клопоти.
Тим часом у домі Зоряни зявився давній знайомий її одногрупник Остап. Коли Зоряна вчилась в університеті, Остап був її залицяльником, запропонував одруження одразу після отримання диплома, але вона його не розглядала серйозно занадто настирний, мами синочок, без почуття гумору. Хоча багатьом дівчатам на курсі був до вподоби. Але коли шлях Зоряни перетнувся з Олегом Остапа чекало безапеляційне «до побачення», яке завмерло лише тимчасово.
Одного разу Зоряна поверталась автобусом, за вікном лила сіра осінь. Настрій похмурий. До неї підсів чоловік:
Можна до вас? спитав він.
Прошу, не повертаючись, відповіла Зоряна.
Засумували, пані? не відставав співрозмовник.
Зоряна так само не повернулася. Зітхнула мовчки.
Чоловік не вгамовувався:
Зоряно, привіт! Що така сумна?
Вона нарешті озирнулася:
Остапе? Де ти подівся! Як ти? зраділа вона.
А ти розкажи, як сама? Щастя маєш?
Остапе, йди до мене в гості! Дружина не сваритиме, якщо затримаєшся? жартома покликала його додому.
По дорозі Остап купив пляшку вина, яблука, смаколики для дітлахів.
За вечерею Зоряна розповіла всю свою історію їй треба було виговоритись бодай комусь. Остап був чудовою «жилеткою» уважно слухав, не перебивав, тільки співчутливо кивав.
На завершення Зоряна подякувала Остапу легким поцілунком у щоку за розуміння. Остап, окрилений, пішов додому.
Виявилося, що він не одружився, дітей не мав. Доля
Остап став вільно заходити у дім Зоряни. Дітям гостинці, Зоряні квіти.
Зоряна одразу окреслила межу:
Приходь, коли хочеш, але я чекаю чоловіка. Без воліностей.
Остап і так був щасливий. Краще, ніж бути самому.
То і добре, буду тобі сестрою вважати, а вашим діткам дядьком, відповів він.
І залишився
А в родині Олега настали довгоочікувані переміни Марічка народила здорову донечку. Назвали Боженою на благословення, щоб ближче до Бога.
Марічка з головою поринула в материнство. Не раз згадувала розмову із Зоряною не мед, вороване щастя, більше гіркоти
Лише після народження Божени Марічка усвідомила, скільки болю вона принесла у дім Зоряни. «Чужа біда розуму не дає». Дуже хотіла попросити вибачення
Олег дуже полюбив Божену, купував їй іграшки, по ночах заколисував, обожнював купати.
Час спливав
Минуло пять років.
Діти підросли. Дорослі помудріли.
Та сталося так, що Марічка тяжко захворіла, їй було лише тридцять. Олег не знаходив собі місця шпиталі, лікарі, дороговартісні процедури та препарати
Марічка прощалася зі світом. Готувалася до вічності.
Олег втішав і підтримував її як міг бачив, як вона згасає
Коли лікарі дозволили провести останні дні вдома, Марічка ледве вимовила:
Відвези мене, Олегу, до твоєї справжньої дружини Прошу!
Олег здивувався, але суперечити не став.
Зоряна знала про хворобу Марічки Соломія все розповіла, адже досі відвідувала тата.
Отож коли Олег зателефонував, Зоряна не відмовила.
Він приніс Марічку на руках до рідного дому.
Вся родина зійшлася, чекаючи пояснень.
Зоряна, склавши руки, кивнула на ліжко. Олег обережно поклав Марічку на покривало, зручно підпер подушку.
Будь ласка, залиште нас із Зоряною на самоті, ледве чутно попросила Марічка.
Усі вийшли.
Зоряна присіла біля ліжка.
Пробач мене, Зоряно, якщо можеш Я своє вже спокутую. Хочу просити прихисти Божену! У мене, крім Олега та тебе нікого. Пообіцяй, що виростиш її разом з Олегом благала Марічка, обливаючись сльозами.
Зоряна взяла її за руку.
Марічко, не Бог карає, а самі себе! Я тобі давно вибачила. Не хвилюйся за Божену, всією сімєю піднімемо. І ще оселяйся у нас із Олегом, вам обом важко. Дім великий місця всім вистачить! Я відчуваю ти одужаєш, тільки не зневірюйся!
У будинку Зоряни, як у великій хаті, знайшлося місце кожному.
Всі доглядали Марічку. Особливо Остап. Від першого дня оточив її турботою, знаходив потрібні слова, проводив довгі життєві розмови і як зясувалося, рятівні для обох. Остап не помітив, як закохався в Марічку. Божену він називав божою ромашкою. І справді, дівчинка була чудо!
Марічка дуже хотіла жити, боролася.
Зоряна змогла повернути їй хоч слабку віру, вдихнути душу надії. Марічка вчепилася за цю можливість усім серцем.
Минуло пів року боротьби, лікування та випробувань. Марічка вже могла виходити на подвіря, дихати свіжим повітрям, тягнути до сонця зблідле обличчя, щось мурмотіти і усміхатись Життя поступово поверталося у виснажене тіло недуга відступала.
Думала вона й про Остапа Олега перестала кохати, бо він чужий чоловік, а от Остап добрий, турботливий, доньку прийняв, як рідну. Живуть такі родини коли любов одного вистачає на всіх. Марічка вирішила зробить усе, щоб і її почуття до Остапа збільшилось.
Вона поступово одужувала!
…І от на сімейній вечері Марічка сказала:
Зоряно, Олеже! Ми з Боженою та Остапом відїжджаємо від вас. Дякую за притулок, турботу й любов! Не знаю, чи ще зустріну таких добрих людей. Низький уклін!
Олег із Зоряною перекинулися поглядами. Ще задовго до цієї події Олег мав непросту розмову із Зоряною:
Зоряно, при будь-якому розвитку подій із Марічкою, я хочу й мушу бути з тобою! Твого великодушшя не має меж! Приймеш мене? Нам же разом тягти наших трьох діток! На колінах стоятиму!
А як ти думаєш, Олегу? Чи прийму? Може, ще й у тебе пробачення проситиму! Бач, не старалася для тебе бути гарною дружиною раз на іншу поклав око! Життя вчитель мудрий! Не захочеш навчить! обіймала і цілувала Зоряна свого поверненого чоловіка.
А як з Боженою? Ти ж її батько! Вона тебе любить, турбувалась про дівчинку Зоряна.
Так, Божена моя донька! Вона не повинна страждати через помилки батька. Я завжди буду поряд! Дім мій для неї завжди відкритий, підсумував Олег.
Остап, Марічка та Божена готувались до відїзду.
Уже біля порогу Марічка кликає Олега:
Люби Зоряну! Люби понад усе! Не ображай її. Я памятатиму про тебе, Олеже!
Будь щаслива, Марічко, відповів ОлегОлег тихо кивнув і провів рукою по Божениних золотистих кучерях, та дівчинка вже міцно тримала Остапа за руку. Марічка усміхнулась миру у цій хаті ще довго вистачить на всіх.
Після відїзду старий будинок оповила тиха гармонія. Ввечері, коли діти поснули, Олег і Зоряна сиділи поруч біля вікна, за яким плелася нічна весняна злива така сама, як колись у день вінчання.
Зоряна пригорнулася до Олега, її долоня тепло лягла на його руку. За склом шурхотів дощ, змиваючи всі минулі болі й образи. Тепер, подолавши стільки бур, вони обоє знали: любити значить терпіти, прощати і знову вірити.
Бачиш, як цікаво, лагідно мовила Зоряна. Доля нам по колу все повернула. Та ми стали сильніші.
І щасливіші, додав Олег і поцілував її почуттєво, як у перший день.
Вгорі на ліжку Тарас засміявся крізь сон, Соломія перебирала руками ковдру в пошуках маминої руки, а маленький Яромир набурмошено сопів у своєму ліжечку.
І нехай за вікном шаленіє нова весняна гроза у цьому домі нарешті запанував мир. А квітка, що колись замінила фату, донині стояла на підвіконні, нагадуючи: навіть штучна річ може стати символом справжнього якщо її полити любовю.
Бо справжнє щастя як великий дім, де всі знаходять притулок, прощення і тепло. І навіть грози лише початок нової весни.
