Моя своячка відпочивала на курорті, поки ми робили ремонт, а тепер хоче жити в зручних умовах.
Я запропонувала, щоб і я, і своячка вклалися разом у ремонт нашого будинку, але вона відмовилася, мовляв, їй це ні до чого. А тепер просить жити у нас, бо її частина зовсім без зручностей. Тож сама винна!
Дім дістався чоловіку від бабусі. Після її смерті він і сестра отримали спадщину навпіл. Хата була стара, та ми вирішили її відремонтувати й оселитися там. Два окремі входи дозволяли двом сімям жити поруч і не заважати одне одному. Двір і город спільні. Кількість кімнат була однакова в обох половинах.
Спадщину поділили вже тоді, коли ми з чоловіком були одружені. Все минуло мирно та спокійно. Свекруха одразу сказала, що залишає дім дітям їй місто ближче до серця, нехай самі вирішують, що й до чого.
Чоловік із чоловіком своячки трохи підзаробили й полагодили дах, укріпили фундамент. Ми хотіли продовжити ремонт, але своячка ображено відмахнулася: мовляв, вона не збирається витрачати гроші на ту халупу. Її чоловік промовчав і пішов за нею не звик сперечатися з дружиною.
Ми з чоловіком мріяли оселитися в тому домі. Село за двадцять пять хвилин від Львова, а власна автівка дозволяла без проблем їздити на роботу містом. Ми вже втомилися тулитися в однокімнатній квартирі та давно хотіли власний просторий будинок. Будувати з нуля було б захмарно дорого.
Для своячки той будинок був радше дачею. Вона збиралася приїжджати туди влітку шашлик посмажити, з подружками відпочити. Вона одразу попередила на мене не розраховуйте.
За чотири роки ми зробили капітальний ремонт своєї половини. Звичайно, брали кредит, але навіть це не засмучувало. Провели воду й каналізацію, поставили автономне опалення, поміняли проводку й вікна, пошпаклювали стіни, зробили літню веранду. Працювали практично без вихідних, але вперто йшли до мрії.
Своячка весь той час подорожувала, ні разу нічим не поцікавилася й про свій дім не згадувала. Дбала тільки про свої розваги. Все змінилося після народження дитини вона пішла у декрет.
Курорти закінчилися, і гроші стали ледь-ледь вистачати. Тут вона різко згадала про свою частку в будинку. У квартирі з малюком не розгуляєшся, а в селі хоч на двір можна вийти, дитина бавитиметься, свіже повітря.
На той момент ми вже переїхали у свою частину будинку, квартиру здавали. Частину своячки не займали за роки вона геть занепала. В ній ні опалення, ні елементарних зручностей. Але вона приїхала з валізою на місяць і стала проситися пожити з нами хоча б тиждень мусила пустити, що вже робити.
Її син страшенно гомінкий, та й сама сестра чоловіка поводиться, ніби господиня на всіх шумить, нікого не слухає. Я працюю віддалено, і це стало для мене справжнім випробуванням, тому перебралась пожити до подруги. Та якраз поїхала у відрядження їй навіть зручно, що є, кому будинок доглянути.
Обставини склалися так, що повернулася я лише через місяць. Спершу була тиждень у подруги, потім захворіла мама, і довелося її доглядати. Про своячку й забула: була впевнена, що давно поїхала додому.
Моя здивованість була величезною, коли виявила її досі у нас. Вона вела себе так, ніби все тут належить їй. Я спитала, коли ж вона поїде.
Куди мені йти? Я з дитиною, тут і залишуся, каже своячка.
Завтра ми тебе завозимо до Львова, відповідаю.
Я не хочу їхати до міста.
За весь цей час ти навіть пил не витерла, живеш, як у готелі. Їдь назад до себе, бо тут не санаторій.
Яке ти маєш право мене виганяти? Це і мій дім!
Твій дім за стіною отам і живи.
Вона намагалася налаштувати свого чоловіка проти мене, але й він сказав, що вистачить, треба повертатися до себе. Образилася й поїхала. Через кілька годин телефонує свекруха:
Ти не мала права її вигнати, це її частка!
Вона могла б залишитись на своїй половині, там вона господиня, відповідає мій чоловік.
Як жити там з дитиною? Без опалення й туалету? Ти мала б подбати про сестру!
Чоловік розсердився й пояснив матері: ми ж пропонували зробити спільний ремонт, разом би вдвічі дешевше було. Своячка сама відмовилася! Чому всі зараз претензії до нас?
Ми запропонували їй продати свою половину моїй мамі. Згодилася, але ціну виставила таку, що за ті гроші можна дві хати в центрі села купити. Ми обурилися.
Тепер сварки не вщухають. Свекруха ображена, а Ліля це просто клопіт головний. Заходять іноді без попередження, влаштовують гулянки, ламають і нищать майно у дворі.
Тож ми вирішили будувати паркан і повністю відмежувати нашу територію. Компроміси закінчилися саме так, як хотіла своячка.
