«Ти все ж таки спекла мої улюблені пиріжки!» промовив чоловік, повертаючись додому від коханки: але, лише відкусивши шматок, чоловік зблід, бо всередині пиріжка на нього чекав несподіваний «сюрприз» від дружини.
Лада обережно вставила деко в розпечену духовку, обтрусила борошно з долонь і кинула оком на настінний годинник. Сьогодні все мусило вдатися ідеально. Пиріжки мали піднятися, золотитися й бути саме такими, як завжди любив Орест.
Колись Лада жила просто й тихо. Вона звикла до самотності, майже погодилася, що так буде завжди. Але все змінилося того дня, як у приміщення увійшов високий кремезний чоловік із поглядом впевненого вовка. Від нього віяло відчуттям сили. Лада і не збагнула, як щось у ній дрогнуло.
Відтоді її життя неначе перекроїли. Любов, весілля, відчуття, ніби усе нарешті трапилося як треба. Вона була щаслива настільки, що не помітила, як розчинилася в цьому чоловікові без залишку.
Аж ось, минуло два роки. Орест зібрав валізу і мовив, що їде у відрядження на місяць. Але місяць цей розтягнувся на цілий рік. Телефонував рідко, грубо, коротко. Лада чекала, знаходила виправдання, вірила. Аж поки одного разу випадково дізналася від знайомого: Орест не у Харкові на нараді, а гуляє у Львові зі жінкою. Він нікуди не виїжджав.
Лише тоді до Лади поволі дійшло: весь цей час її водили за ніс. Скандалити вона не захотіла. Вирішила чекати. Помста рідко любить галас.
Минув рік, коли несподівано зателефонував Орест. Він сказав, ніби між іншим, що відрядження закінчилося, і він вертається. А наприкінці додав:
Спечи, Ладо, свої пиріжки з картоплею. Я так за ними скучив.
«Ти все ж таки спекла мої улюблені пиріжки!» промовив Орест, повертаючись з чужих обіймів: тільки-но відкусив, і лице стало, як папір, бо всередині чекав несподіваний «сюрприз» від дружини.
Орест повернувся впевнено, розташувався на табуретці, закинув ногу на ногу, оглянув кухню ще б пак, наче й не було його цілий рік. Лада зустріла стримано, в очах не ворухнулося знання про правду.
Дивлюся, ти таки напекла пиріжків, мовив він, киваючи на охайну гірку золотавого.
Він посміхався, ніби нічого й не сталося ні брехні, ні зникнення, ні іншої жінки. Він узяв перший-ліпший пиріжок, відкусив величезний шмат, і вже у наступні миті його лице побіліло, як глина, а в очах застиг дикий жах. Такого повороту він точно не чекав.
Ще з ранку Лада поставила піч на потрібну температуру, замісила тісто, все готувала спокійно й ретельно, як раніше. Але сьогодні в одному з пиріжків було не пюре, а крихітні гострі скалки скла.
Відразу, як тільки Орест відкусив, він зрозумів, що щось не те. Не встиг проковтнути різко виплюнув, але пізно. Рот наповнився червоною рідиною, язик та ясна були порізані, а біль сліпуча і гаряча.
Він схопився за стіл, закашляв, намагаючись збагнути: чи це справді з ним відбувається?
«Ти все ж таки спекла мої улюблені пиріжки!» пролунало у голові Ореста, коли він відчув сюрприз Лади як відлуння з іншого світу.
Лада дивилася спокійно.
Це тобі помста за зраду й обман, рівно промовила вона. Наступного разу, коли схочеш збрехати пригадай цю біль.
Орест задихався, намагався щось сказати крізь кров, але з рота вилетів лише хрип. Він потягся до телефону, але Лада вже стояла в передпокої. Вона взяла валізу, вдягнула пальто, ковтнула повітря, відчинила двері.
Вона не викликала швидку. Не сказала більше жодного слова. Лада вийшла в ніч назавжди, залишивши Ореста на кухні з болем у роті та спогадом, який назавжди залишиться між ним, пиріжками і мовчазною темрявою київської ночі.
