Діти наївно вирішили “стати незалежними” і в підсумку залишились із боргами й без квартири.
Коли наша донька Олеся виходила заміж, ми разом із батьками зятя, Андрія, домовились допомогти молодим із житлом. Я із дружиною, як і свати, мали певні заощадження. Поклали все докупи й виявилося грошей вистачить на маленьку квартиру в Києві. Нашою думкою було відразу купити дітям цю оселю, але молоді були категоричні: «Ми самі все зробимо, ми самостійні».
Через деякий час дізнаємося, що вони таки купили житло собі, але трикімнатне. Виявилось, що грошей їм не вистачало, й вони взяли кредит у банку (на гривні), щоб придбати квартиру. А хто платитиме щомісяця ті гроші? Олеся з Андрієм впевнено казали: «Ми маємо стабільну роботу, впораємось».
Далі їм захотілось авто. Квартира далеченько від роботи, на маршрутку незручно діставатись. І тут новенька машина у кредит із автосалону. Ми ради непотрібну розкіш відкладати й взяти хоча б вживане авто, для початку, але вперлись: «Ми сучасні, самостійні, знаємо краще».
Потім зібралися народжувати дитину й хотіли, щоб це сталося десь закордоном, щоб і паспорт можна було оформити інший. І тут знову кредит, щоб доньку в клініці народила, щоб все було як у людей, на рівні. Нас, батьків, ніхто не питав, лише звітували: «Самі впораємось!»
Олеся народила внучку, все наче добре. Потім вирішили відремонтувати дитячу кімнату для цього знову позика. Я спитав: і цього разу самі впораєтесь? «Авжеж!» тільки й почули у відповідь.
Та прийшла біда Андрія скоротили на роботі, Олеся у декреті. Грошей немає. Як тепер платити по всіх позиках? Прийшли до нас просити «Продайте дачу біля Борисполя, допоможіть». Не хотіли, але мусили: яка різниця, аби не вилетіли з квартири. Та й це не допомогло.
У підсумку довелось їм продати свою квартиру борги ж не чекатимуть. Згодом продали й автівку. І вже переїхали з малою жити до сватів у Вінницькій області. Тепер бідакаються «нічого свого немає, життя розбите». Але ж самі не захотіли чути поради: для чого ті кредити, нащо все одразу? І борги ще будуть кілька років їм «жити», бо не все погашено.
Сумно це все. Сидиш і думаєш: хотіли для них добра, а вони головами билися об граблі. Тепер з досвіду кажу: не всі гучні слова про «незалежність» ведуть до щастя. Треба думати головою і слухати батьків, у нас є досвід і щирі наміри.
