Колись, багато років тому, Марія зявилася в оселі Лесі й Остапа, коли їхній маленькій донечці, Любові, не було й року. Для дитини Марія стала не просто нянькою, а справжнім янголом-охоронцем. Лесю, котра часто була зайнята своїми справами та турботами, переслідувала гіркота: її донечка бігла за розрадою не до неї, а до чужої жінки. У материнському серці зачаїлася чорно-зелена отрута ревнощів.
Коли Любові виповнилось вісім, Леся вирішила позбутися суперниці. Остап був категорично проти звільнення доброї, чесної Марії, але Леся вдалася до підлості підклала своє золоте намисто із самоцвітами під подушку Марії й викликала поліцію. Марію, котра плакала від образи й неправди, засудили на два роки. Маленька Любов ридала, хапалася обома руками за Марію, коли її виводили в наручниках, але її силою відтягнули.
Минуло двадцять літ.
Любов стала дорослою, їй уже двадцять вісім, вона зробила собі добре імя, та в її серці жила невимовна туга за тією, котра колись була для неї справжнім джерелом тепла й ласки. А Леся тяжко захворіла. Смерть вже стукала в двері, але не забирала її. Страждання були нестерпними.
Одної ночі Леся скликала доньку й, обливаючись слізьми, нарешті відкрила їй правду:
Любцю, я не можу піти звідси Смерть мене не бере, бо на мені тяжкий гріх. Я зламала життя безвинній людині. Знайди Марію. Благаю, привези її до мене.
Любов розшукала Марію в невеликій хатині на околиці Чернігова. Життя її зістарило, натруджені руки вкрили мозолі, але у очах залишилась та сама безмежна доброта.
Мамо Маріє тихо прошепотіла Любов, обіймаючи її. Рідна мама просить Вас прийти. Вона відходить, і потребує Вашого прощення.
Марія не вагаючись погодилася. Коли вони разом увійшли до кімнати, змучена хворобою Леся затремтіла.
Доброго вечора, Маріє хрипко вимовила вона, простягаючи тремтячу руку.
Марія підійшла, обережно взяла її долоню в свої.
Пробач мені, Маріє. Пробач мене за те, що зробила з тобою. Согрішила я перед Богом і не маю спокою. Господь мене не забирає, доки ти не вибачиш
Марія лагідно, без тіні образи, подивилася на жінку, яка відправила її до вязниці.
Я вже давно Вас пробачила, Лесю. Мирного Вам сну.
Леся зітхнула, немов гора спала їй із плечей. На обличчі її вперше за багато років зявився спокій. Вона востаннє поглянула на дочку й перевела погляд на Марію:
Моя Любов Вона тепер твоя святиня. Побережіть її.
Тої ж ночі Леся тихо пішла. Марія стала для Любові справжньою матірю, посівши почесне місце в її домі. Любов оточила її ніжністю та опікою, якої та була позбавлена стільки літ. Згодом Любов зустріла гідного чоловіка й вийшла заміж, а Марія благословила їхній союз, як рідна бабуся майбутніх онуків. Правда перемогла, а милосердя зцілило давні рани.
