ЛЮБОВ СИЛЬНІША ЗРАДИ
Соломія вперше переступила поріг дому Олени та Тараса, коли їхньому малому синочкові Остапу не було й трьох місяців. Вона стала хлопчику не просто нянькою, а радше невидимою берегинею, що таїться в затінку бузкових кущів. Олена, вічно занурена у власні дзеркальні роздуми, з сумною тривогою помічала, як син біжить до «чужої» Соломії ділитися своїми сльозами й таємницями. Усередині матері зародилася гірка чорна ревність мов ртутна роса на кришталевій траві.
Коли Остапові сповнилось вісім, Олена, впившись у своє передчуття зради, задумала позбутися Соломії. Тарас сердито відмахнувся від її наміру звільнити добру няньку, тож Олена заховала своє золоте намисто (спадок ще від бабусі) під подушкою Соломії й викликала поліцію. Соломію, тремтячу від несправедливості, засудили на два роки. Остап плакав і хапався за її руки, коли її у кайданках виводили в холодний ранок, проте сильні руки міліціонерів відірвали його.
Промайнуло двадцять літ.
Остапові виповнилося двадцять вісім. Він став заможним підприємцем у Львові, але серце його все ще ятрилося спомином про ту, що давала йому незгасне тепло. Олена лежала важкохвора у кімнаті, смерть стояла коло порога і не рушала далі. Тривала північ, стіни хилилися, кімната пахла полином і страхом.
Одної ночі, коли астральний вітер лоскотав шибки, Олена покликала сина й крізь густі сльози розкрила страшну правду:
Остапчику, я не маю спокою, смерть обминає мене, бо не можу піти з цим страшним гріхом. Я зламала долю світлій людині. Розшукай Соломію. Привези її до мене моли Бога ради.
Остап надибав Соломію у віддаленій хижці на околиці Тернополя. Вона сильно постаріла руки огрубілі від праці, плечі схилилися, проте очі світилися тією ж лагідністю, що й колись.
Ненько Соломіє шепотів Остап, пригортаючи її. Моя мама просить Вашого прощення, вона догоряє
Соломія мовчки погодилася. Вони увійшли до спальні, де тінь хворої Олени сіпалася від болю.
Ну здрастуй, Соломіє простогнала Олена, несміливо подаючи долоню.
Соломія схилилася й обережно обійняла її холодну руку.
Прости мене, Соломіє. Згрішила я перед тобою і Господом, тому біда тримає мене. Лише твоє слово сколихне небо
Соломія спокійно глянула на жінку, що колись прирекла її на самотність.
Я давно пробачила, Олено. Спіть спокійно.
Олена зітхнула з полегшенням. Її змарніле лице стали рівним, спокій виткав на лобі новий візерунок. Вона востаннє глянула на сина і Соломію.
Мій Остап Він тепер твій аманат, твоя найбільша довіра. Бережи його.
І тієї ночі Олена відійшла. Соломія стала Остапові справжньою матірю, зайнявши гідне місце у його домі на Привокзальній. Він щодня дякував їй добром і новою турботою. Незабаром Остап одружився на чемній дівчині з імям Марічка, і Соломія благословила їхній союз як рідна бабуся майбутнім онукам. Так правда перемогла, а милосердя загоїло всі рани давнини.
