ЗАЙВА ВЛАСНОМУ ДОМІ
Ганна усе життя будувала цю хатину разом із чоловіком, вкладала у кожну цеглину свою душу. Коли син одружився з Лесею, вона щиро вірила: в домі стане більше радості, сміху та затишку. Але пройшло кілька місяців і повітря в домі стало важким, немов осінній туман над Дніпром.
Леся розпочала свою «тиху війну». Спочатку переставила меблі на свій розсуд, не порадившись із Ганною, а потім викинула її старі, але дорогі серцю фіранки. Ганна промовчала аби тільки синові було добре. Та й цього Лесі було замало. Вона прагнула бути одноосібною берегинею дому.
Мамо, навіщо так гучно телевізор вмикаєте? У мене від нього голова розколюється, дорікала Леся вдень.
Мамо, не заходьте, будь ласка, на кухню, поки я готую. Ви мені заважаєте, заявляла увечері.
Синові ж Леся шепотіла інше: «Твоя мама вже не та, все бурчить і чіпляється до мене. Мені неймовірно важко, я постійно плачу» Син розривався між коханою дружиною та матірю, а згодом все ж почав більше дослухатися до Лесі.
Вирішилось це все у холодний, зимовий вечір. Ганна нездужала, в неї піднялася температура. Вийшла на кухню попросити чаю, а тут чує розмову в залі:
Олеже, зверталася Леся до чоловіка, я більше так не можу. Твоя мати займає найкращу кімнату. Давай переселимо її до літньої кухні? Там їй буде тихіше, а нам місця більше. Або взагалі нехай поїде до своєї сестри в Кагарлик.
Син нерішуче бурмотів: «Ну як же так, Лесю це ж її дім».
Був її, тепер наш! різко відрубала Леся. Якщо вона залишиться тут, я повертаюся до батьків. Вибирай.
Ганна не стала чекати відповіді. Вона гордо увійшла до кімнати, хоч і стояла бліда, ледь тримаючись на ногах.
Вибирати не треба, спокійно сказала Ганна. Лесю, ти маєш рацію, дім повинен належати родині. Але за документами ця хата моя. І я не збираюся переселятися до літньої кухні. Олеже, я тебе дуже люблю, але якщо ти погоджуєшся з тим, що твоя мати тут зайва двері відчинені для вас обох. Збирайте свої речі.
Леся розраховувала на слабкість свекрухи, але прорахувалася. Син, побачивши сльози в материнських очах і холодний розрахунок у погляді дружини, мов прокинувся. Тієї ж ночі він не пішов. Пішла Леся, вигукуючи, що вони ще пошкодують.
Минув рік. Олег мешкає з матірю, зустрів іншу жінку, котра цінує затишок і з повагою ставиться до старших. А Ганна зрозуміла важливу річ: доброта не повинна бути беззахисною. Якщо вже впускаєш когось у свій дім, стеж, щоб тебе самого не виставили за поріг.
