УДАНИЙ НА ВСЕ ЖИТТЯ
У день похорону дружини Федір не проронив жодної сльози.
Дивись лишень, казала ж я не любив він Зіну, шепоче на вухо сусідці Тетяна.
Тихіше, яка тепер різниця Діти ж круглі сироти при такому батькові.
Побачиш, на Катерині він ожениться, впевнено твердить Ліля Тетяні.
Чого це на Катерині? Вона йому що? Любов його Глафіра. А ти забула, як вони по стодолах шастали? Катерина ж до нього не піде: у неї сімя, давно його забула.
А ти прямо знаєш?
Аякже. У Катерини чоловік передовик. Нащо їй Федір зі своїми дітьми? Практична вона жінка. А от Глаша зі своїм Дмитром горя натерпілась от де закрутиться їх любов, стверджує Ліля.
Зінаїду поховали. Діти міцно тримаються за руки.
Михасику й Павлині щойно виповнилось по вісім. Зінаїда закохалася у Федора ще дівчиною, але чи відповідав він тим почуттям не знала ні вона, ні односельці.
Поголос ішов, ніби Зіна завагітніла, от і взяв Федір її за дружину. Клавдочка і справді народилася сімимісячною недовго прожила, а потім довго у Зіни й Федора не було дітей. Федір завжди був похмурий, стриманий на слово, за що його прозвали “Вовкулака”. Про лагідність і не йшлося це знала тільки Зіна.
Та Бог змилосердився скільки молитов було виплакано І небеса дарували Зінаїді двійню.
Павлина й Михасик близнюки. Михасик удало вдався матірю співчутливий, добрий. Павлина у батька: із замкнутим характером, не витягне слова, ховається у собі. І до тата була ближчим, бо характери схожі.
Федір столярює чи щось розпилює, а Павлина біля нього увивається, слухає, як він життя навчає. А Михасик біля мами: підлогу вимете, воду маленьким цеберком принесе. Хоч малий, а радо помагає. Зіна над усе любила обох, але до Павлини підходу не знаходила, а Михасика любила всім серцем.
Коли вмирала Зіна, сказала синові:
Синочку, недовго мені лишилось. За старшого залишаєшся, сестру бережи, не ображай. Ти хлопець, зобов’язаний її захищати. Вона дівчинка, тому слабша, їй твоя підтримка потрібна.
А тато? питає Михась.
Що?
Тато нас захистить?
Не знаю, сину. Життя покаже.
Тоді не вмирай, як ми без тебе? крізь сльози просить хлопчик.
Коли б від мене це залежало сумно каже Зіна.
І до ранку її не стало.
Федір сидить, тримає руку дружини. Жодного слова, ані сльозини, тільки спиною згорбився, потемнів від горя.
Життя помалу вертає до звичного. Павлина бере на себе клопоти по хаті: намагається щось приготувати, порядкує, та ще мала. Сестра Федора Наталя приходить допомагати, навчає Полю господарським справам.
Тітко Наталю, питає якось Павлина, а тато одружиться знову?
Не знаю, доню Хіба він мені свої думки розкаже.
У Наталі двоє своїх дітей і чоловік Василь. Гурт і лад у хаті.
А якщо так, ти нас до себе забереш? не вгаває дівчинка.
Не вигадуй. Батько вас любить, не дасть у кривду, тихо відповідає.
А по селу вже гомонять, що давня любов Федора і Глафіри спалахнула знову
Ото вже здуріла та Глаша, пліткує Тетяна, знову з Федором закрутила, про рідну сімю забула.
Дурненька баба, зітхають жіночки під кооперативом.
Припиняйте базар! розганяє всіх голова колгоспу Максим Леонідович. Чужими життями переймаєтесь, а самих себе не знаєте.
Колись у Федора з Глафірою було велике кохання, таке, що й повість напиши. Та Федора заслали у сусідню область на сівбу допомагати два місяці пробув далеко, а Глаша тим часом зійшлася з Дмитром Черненком.
Дізнався Федір, провчив Дмитра, а з Глашею більше не говорив. Та вийшла вона за того Дмитра, а він пиячив, бабами вештався. Глаша й плакала, що не втримала господаря. Федір же не пє, працьовитий, але мовчун.
Згодом стали помічати: до Зіни він став прихильний. Зіна розцвіла, мов мак серед літа, селяни тішилися.
Ото ж любов: що з людьми робить! казали.
Хоч Зіна давно була закохана, мовчала не зрівнятись їй із Глашею тоді.
А доля інакше все розставила: зустрічались, гуляли, а потім розписалися у сільраді. Скромне весілля, з рідні лише Наталя та стара матір Зіни Оксана. Кажуть в селі, що матір Зіни кохала голову села Василя Васильовича і так і не одружилася чоловіків до себе тягнула, гуляла, а Зіна вдалася інакшою. Та хіба ж донька відповідальна за матір?
Селяни жаліли Зіну, особливо після заміжжя.
Ой, біда їй там Він її не любить! Мучиться буде, зітхала баба Нюся.
Та Федір виявився вірним чоловіком. Ба більше, у маленькому селі хіба щось втаїш? Пятнадцять років прожили без сварок, аж поки не занедужала Зіна. Нечасто таке буває невиліковна хвороба, безнадія.
Отого дня, вертається Федір з роботи, а його намагається перехопити Глаша:
Федірку! Забіжу на годинку, пиріжків дітям принесла, поговоримо?
Дякую, Глашо, Наталка і вчора напекла.
Та я від щирого серця, Федю.
І моя сестра від душі.
Може, зустрінемось сьогодні біля млина, як стемніє? наполягає Глафіра.
Навіщо?
Та ти все забув, що між нами було? ображено каже жінка.
Те, що було, поросло травою. Я своїх дітей люблю. Я Зіну кохав, відповідає Федір.
Її ж не повернути зітхає Глаша.
Та кохання не помирає, мовить він.
Не любив ти її. Мені на зло оженився.
Глаша, йди додому, тихо промовляє Федір.
Починає поспішати до дому, не озирається там чекають діти. Глаша завмерла посеред вулиці.
Минуло кілька років. Діти виросли. Тітка Наталя, як і раніше, навідується до племінників. Вона тепер точно знає її брат однолюб.
Павлінко, чула я, з Грицем Вороненком ти частенько бачишся, каже тітка від порогу.
Та так, а що? спокійно питає доросла вже Павлина. “Яка ж гарна дівчина”, думає Наталя.
Та нічого, просто питаю. Та дивися, з ним обережно
Чого це?
Сама знаєш, вже не мала, суворо каже тітка.
Тітко Наталю, я його кохаю аж поки жива буду!
То тобі так здається.
Мені не здається. Я впевнена.
Ну, ти, може, і впевнена А от Гриць?
Якщо Гриць мене зрадить, більше нікого не зможу покохати!
Оце я вірю, зітхає Наталя.
Вечором Михасик та Павлина чекають на батька з роботи.
Чого це тато запізнюється? питає Михась.
Бо сьогодні пятниця.
І що?
Він завжди по середах, пятницях і на вихідних до матусі на могилку ходить.
Звідки знаєш? не вірить Михась.
Тю на тебе! Брата свого душею не відчуваєш
Тихцем пробираються на кладовище, Павлина веде знайомою стежкою через городи.
Он, дивись, показує на згорблену постать батька.
Михась прислухається, чує, як тато з кимось говорить.
Ось так, Зіно, справи наші. Скоро Полька заміж піде, я вже придане склав, Наталя допомогла. Живемо потихеньку Пробач мені, Зіночко, що за життя мало лагідних слів говорив. Моє серце тобі їх тихо шепотіло. Не вмію словами, а серцем завжди твій хрипко каже Федір і повільно йде до воріт кладовища.
Павлина дивиться на брата в Михасика очі повні сліз.
