Не очікував від чоловіка
Запис у щоденнику
Оленко, треба щось вирішувати зі зітханням сказав я у слухавку.
А що трапилось? стривожено відповіла моя молодша сестра Христина.
Уже дзвінок старшої сестри (тобто мене) її напружив зазвичай наші спілкування обмежувались короткими повідомленнями у месенджері, а тут я наполіг на розмові по телефону.
Мамі вже не під силу жити самій. Якби ти спілкувалася з нею частіше, ти б це знала, докірливо зазначив я.
Ой, годі! Не починай! Кажи вже, що сталось. Чого я не знаю?
Я знову зітхнув відразу ображатися, це ж цілковито у стилі Христини, яка вже кілька років доводить свою незалежність і на будь-яке зауваження реагує з колючістю.
Нагадую: нашій мамі вже сімдесят три. У неї тиск весь час скаче, слабкість постійно мучить. Вона насилу собі готує та ще якось підтримує лад у хаті, терпляче перелічив я. Уже не кажу, що інколи навіть до магазину за хлібом не може дійти. Добре, хоч сусідка, Марія Петрівна, щось їй приносить.
Та ти хочеш сказати, що мама голодує? насторожилася Христина.
Та ні, звісно ж! Я кожні два тижні приїжджаю, везу їй усе потрібне. Але мова про інше мама вже без сторонньої допомоги не може обходитись. А раптом впаде, щось зламає? При її вазі доглядати буде зовсім непросто.
На хвильку ми змовкли.
Марія Семенівна ще з молодості була жінкою з формами, а з роками набрала ще більше. Попри деякі проблеми зі здоровям, полюбляла смачно поїсти й страшенно ображалася, коли ми натякали їй на дієту.
А ще вона дуже сумує на самоті, сльози ллє, коли я їду. Все скаржиться, що ми її покинули додав я. Це ж просто нестерпно.
То що ти пропонуєш?
Я трохи помовчав, збираючись із думками з роками розмовляти з Христиною ставало дедалі складніше.
Я пропоную тобі перебратися до неї.
Оце так новина! А чого ти сам не переїдеш, га? Давай вгадаю: у тебе ж Тетянка, золота дружина, і пасинок який, Артемчик, ну всього лиш 25 років хлопчику, на твоїх руках?
Христя, навіщо це?
Бо ти завжди про всіх, крім себе, дбаєш! А мені байдуже, так? майже кричала вона.
І я розсердився:
А коли мама між хворим батьком і нами з тобою розривалася? Коли з села до тебе продукти возила, з Яринкою твоєю сиділа, щоб ти і працювати могла, і відпочити?! Все ж тоді влаштовувало, ні на що не нарікала!
Христина замовкла. Все ж так і було: закінчився її короткий шлюб із батьком Яринки, а свекруха, дай їй Боже здоровя, дозволила залишитися їм із донькою у своїй однокімнатній квартирі до повноліття Яринки. Сама свекруха до онучки не надто прихильно ставилася, а батько платив символічні аліменти. Довелося Христі працювати без упину, щоб забезпечити себе й дитину. Батьки тоді неабияк допомогли, але невже тепер буде це дорікання на все життя?
Свекруха чесно дочекалася повноліття внучки, а потім попросила зїхати. Яринка вже вчилася у коледжі в обласному центрі, зустрічалася з хлопцем, і Христина, вирішивши змінити життя, поїхала на заробітки спершу у Львів, а тоді й далі у Польщу.
І вже не перший рік живе по найманих квартирах, працює тут і там за сорок не так легко знайти гідну роботу!
Та вона була досить задоволена життям, і повертатися в село точно не збиралась.
Звідки тобі знати, як-то самій дитину ростити?! саркастично докинула вона мені, точно знаючи, що це боляче вдарить. Пожив би, як я, тоді й дорікав би!
Тепер уже я замовк надовго.
Моє життя склалося не найгірше. Після університету я залишився працювати бухгалтером в обласному центрі, хотів вигідно одружитися. Але з нареченими не щастило: то пяничка, то мамин синок, то якесь ледащо.
Лише в 39 зустрів Тетяну на три роки молодшу, вдову з десятирічним сином Артемом. Працювала вона у місцевому підприємстві адміністратором, була хазяйновита, допитлива. Не пила, завжди стримана (навіть сувора), педантична.
Та й закохався я у неї по-справжньому. Чотирнадцять років тому розписалися (через рік після знайомства), і я намагався угодити їй у всьому. З Артемом теж порозумівся не одразу, але згодом став йому за батька. Нову сімю цінував понад усе.
Своїх дітей не було, тож Тетяна й Артем стали для мене найдорожчими.
Втрачати все це я не хотів категорично.
Я хотів забрати маму до себе, видушив я у слухавку, але вона й чути про це не хоче.
Що, і твоя Тетянка не проти поселити тещу у двокімнатній? підколола Христина. Чи ти, як завжди, її не стала тривожити була впевнений, що мама не погодиться?
Про що ти? Давай серйозно.
Досить вже, буркнула Христя й кинула слухавку.
Оце вже справжньо “поговорили”.
Я стиснув у руці телефон, вглядаючись в одну точку. Якби Христя переїхала до мами, це було б ідеально. Я би допомагав фінансово та продуктами, роботу віддалену Христина теж легко знайшла б у селищі із інтернетом проблем уже давно немає.
Однак Христя явно не мала наміру полегшувати моє життя. Як була примхливою в дитинстві, так і залишилася.
«Говорила із мамою. Вона каже, в неї все гаразд і помічники не потрібні. Досить уже цирк влаштовувати!» наступного дня прилетіла така от смс від Христини.
Я й не став відповідати.
Що тут доводити? Христя з мамою раз на місяць по телефону поговорить, ну або кілька повідомлень кине. Мама й не жаліється їй радіє, що Христина не забуває, не хоче засмучувати. Бо Христя може образитися й зовсім перестати спілкуватися.
А от я все вислуховую щотижня, ночами потім не сплю. Навіть Тетяна, яка зазвичай мало звертає увагу на мій настрій, вже поцікавилася, чи щось не сталося.
Я їй нічого не сказав навіщо навантажувати додатковими клопотами? А що робити не знав.
Сиділку найняти? Та це ж ніякої зарплатні не вистачить, навіть у гривнях!
Так, годі вже! Тетяна з гуркотом поставила кружку з чаєм на стіл. Ти вже третій місяць сам не свій. Кажи, що трапилось?
Я не втримався й розплакався, хоч і намагався швидко взяти себе в руки (чоловікам же не личить сльози), коротко виклав ситуацію.
Чого ж ти не сказав, що у Марії Семенівни проблеми? Тетяна втупилася в мене уважно.
Не хотів зайвий раз хвилювати пробурмотів я, відвівши очі. Здається, дарма я це розповів Чи потрібна йому дружина з проблемами?
Зрозуміло, Тетяна встала. За вечерю дякую. Я спати.
Навіть новини не подивилася, як завжди. Що тепер буде?
Я всю ніч не міг заснути, а вранці й на будильник не почув. На роботу ж у суботу не треба, але сніданок Тетяні я щоранку подавав в один і той же час. Ну все і тут провинився!
Тетяна спокійно сиділа на кухні, щось читала у телефоні.
Прокинувся? повернулася до мене. Обличчя серйозне, голос владний, але ніби спокійний.
Так Я зараз, на сніданок зроблю!
Сідай, треба поговорити.
Я обережно сів на табуретку, занімів.
Я от що подумала. Твою маму треба рятувати. Не можна стареньких лишати напризволяще. Моя мати, на жаль, до старості не дожила Тож усе: ми переїжджаємо до неї. Я вже дізналася: можу влаштуватися до місцевого фермерського господарства, ти теж роботу знайдеш.
Я ледь не впав з табуретки.
Тетяно Ти впевнена?
Абсолютно. Чи ти забув, як Марія Семенівна Артема нашого на канікулах приймала, за обома нами доглядала, немов за власними дітьми?
Ні, я памятаю все. Та й, якщо чесно, я давно мріяв переїхати у село. Якщо, звісно, теща буде не проти.
Я дивився на жінку широко розкритими очима. Такого від своєї Тетяни не очікував. Невже це мені сниться?
А як же Артем? спитав чомусь.
Артем? здивувалася вона. Дорослий мужик, з освітою, з роботою, радітиме, якщо ми йому квартиру лишимо містом.
Тетянко! Я кинувся їй на шию, забувши, що вона публічних проявів почуттів недолюблює.
Вона не відштовхнула тільки обійняла.
Ну що ти? Все буде гаразд.
Я щиро вірив у це.
Особистий висновок: У складних ситуаціях справжня підтримка часто приходить з того боку, з якого її найменше очікуєш. Навіть і не підозрював, що саме від моєї дружини отримаю таку рішучу готовність допомогти. Виходить, є речі важливіші за звичний побут і власні зручності родина та взаємна підтримка.
