Слухай, маю для тебе одну таку історію просто серіал якийсь!
Уяви собі: Ярина, така гарна дівчина зі Львова, ще зі школи подобалась Остапу. Він постійно писав їй милі записки, приносив її улюблені яблука з базару, тільки б привернути увагу.
А їй подобався Ігор стрункий, світловолосий хлопець, разом з нею у волейбольній команді грав, вічно всі медалі в школу тягнув. А про Остапа ні слуху, ні духу, тільки зневажливий погляд, бо вчився він так собі, ще й постійно губив підручники.
Та Ігор недовго з Яриною в одній компанії був почав зустрічатися з Марічкою із сусіднього класу.
Після випуску Остап вирішив, що час діяти на випускному просто в лоб зробив Ярині пропозицію. А вона як відреагувала! Прямо перед усіма сказала: «Ні». Навіть слухати не хотіла.
Після університету Ярина пішла бухгалтером у маленьку львівську компанію. Там її керівником був Володимир Сергійович такий імпозантний сивоволосий красень, старший від неї десь на десять років. Ярина не могла не захоплюватися ним: розумний, завжди у вишиванці на свята, жарти класні. Ну і, звісно, він їй по секрету обіцяв розлучитися казав, що тільки Ярину кохає, хоча мав дружину та маленького сина.
Так і жили вони поки Ярина чекала, що він нарешті щось змінить. Минали роки, вона звикла зустрічати Різдво з котом Мурчиком, і лише перечитувала старі смс від Володимира Сергійовича.
Якось, у той самий час, перед самим Новим роком, Ярина побачила керівника у супермаркеті з його дружиною жінка була вагітна, а Володимир Сергійович ніжно тримав її за руку, сміявся з нею, сумки ніс… Вона тоді ледь не розридалася прямо посеред Сільпо.
Наступного дня написала заяву на звільнення.
Свято наближалося а в Ярини ані сил, ані настрою: ні їсти готувати, ні прикрашати хатинку, ні навіть телевізор не хотілося вмикати.
І тут пригода: приходить додому, а там холод собачий! Газовий котел не працює, батареї крижані. Дзвонить майстрам ті або дуже зайняті, або називають такі ціни у гривнях, що хоч продавай усе, що є, бо ж свята на носі.
В розпачі Ярина телефонує найкращій подрузі Лесі. А та відразу: «Мій Тарас якраз у цій справі знається, дам тобі номер».
Минуло дві години, хтось дзвонить у двері. Відчиняє а на порозі чоловік в шапці-вушанці, і тільки придивилася це ж Остап, її однокласник! Він усміхається: «Привіт, Ярино, чув у тебе тут катастрофа? Начальник сказав їхати допомогти. Ти хоч воду з системи злила? Щоб нічого не перемерзло?».
Вона тільки очі великі, мов не вперше про таке чує.
Остап все швидко полагодив, сів у свого Жигуля, поїхав купити деталі, повернувся і через хвилину в будинку Ярини стало тепло, пахло свіжим хлібом і кавою.
Він помив руки на кухні й питає її: «Ярино, у тебе ще кран протікає та лампочка блимає… Чоловік твій не може полагодити?».
Вона тихо: «Нема в мене нікого».
«То ти досі шукаєш ідеала?», засміявся Остап.
«Та які там ідеали…», прошепотіла вона.
Він лагідно підморгнув, мовляв, «Я ж поруч». Полагодив усе до дрібниць і тільки тоді попрощався.
Ярина ще довго сиділа з гарячим чаєм біля вікна і думала про Остапа. Згадувала, яким він був у дитинстві: трохи пухкенький, соромязливий, із завжди чесною посмішкою. А тепер високий, підтягнутий, очі такі глибокі, що хочеться дивитися і не відводити погляду.
Вона так і не наважилась спитати, чи Остап одружений.
І от, у вечір 31 грудня, штучна ялинка не прикрашена, вікна ще з осені вимиті, на кухні аромат куті. Раптом у двері знову дзвоник.
Ярина й не чекала нікого, відчиняє а там Остап у новенькому піджаку, з великим букетом білих хризантем.
Каже, трохи ніяковіючи: «Ярино! Ще раз питаю. Вийдеш за мене? Чи чекаєш, поки принц на БТРах приїде?».
І тут Ярина розплакалась. Тільки цього разу від щастя. Кивнула, обійняла Остапа і далі життя в них пішло вже зовсім інше…
З другого разу таки сказала «так»!
