Вийшла на пенсію і відчула себе безнадійно самотньою. Лише у зрілому віці усвідомила, що прожила своє життя недоречно.
Багато жінок вважають, що самотність це велике лихо. Щастя коли в тебе велика сімя, безліч клопотів і турбот. Я зовсім не погоджуюсь із цим твердженням. Я завжди жила для себе. Від мене ніхто нічого не вимагав. Не було жодних обовязків.
Після університету почала працювати у великій туристичній компанії в Києві. А ще підробляла моделлю для відомого агенства. Я добре заробляла, мала чимало гривень. Друзі мене оточували такі ж амбітні й успішні жінки.
Я вважала себе забезпеченою жінкою, подорожувала по всій Європі. Час до часу поруч зі мною були чоловіки, з якими було приємно проводити час. Але як лиш втрачала до когось інтерес відразу розривала стосунки. Про дітей навіть не думала. Навіщо мені витрачати на них свої вихідні? Ставати однією з тих матерів, які все життя бояться за кожну дрібницю щодо дитини? Мене лякали відповідальність і зміни.
Роки пройшли дуже швидко. Тепер я пенсіонерка. Я відчуваю цілковиту самотність. Я жодного разу не одружувалась, у мене немає дітей. Саме зараз, на схилі років, шкодую, що навіть не народила одну дитину. Спершу не хотілося, потім не було бажання, згодом не вистачало часу, а потім вже просто було запізно. Я й подумати не могла що для жінки велике щастя стати матірю.
Я дивлюся на свою сестру Олену, в якої двоє дітей і троє онуків. Колись я була занадто самовпевнена і не слухала нікого. Тепер дуже хочу змінити своє життя: налагодити стосунки з рідними, більше проводити часу з племінниками й онуками сестри. Можливо, знайду чоловіка, такого ж самотнього, як і я, і ми створимо свою маленьку щасливу родину. Може, у мене ще все попереду?
