Коханка чоловіка була справжньою красунею. Вона й сама таку б вибрала, якби була чоловіком.
Є ж такі жінки впевнені у собі, стримані, із внутрішньою гідністю. Йдуть повільно, тримають голову гордо, дивляться просто у вічі, слухають уважно. У них немає метушливості, не треба вирізу на сукні чи відкритої спини, щоб викликати інтерес спокійна врівноваженість і тиша ось їхня прикраса. Вони ніколи не панікують.
Вона б і сама її вибрала бо та була повна протилежність їй самій.
Яка вона? Вічно кудись спізнюється, зривається на дітей і чоловіка, з рук усе сиплеться, нічого не встигає, на роботі завал, шеф бурчить. Вічно у джинсах і светрі, сукні й блузки, та коли їх гладила востаннє й не пригадає. Добре, що сушарка нового покоління рятує та розгладжує все після прання, праска вже й не потрібна.
А коханка то як із фільму. Фігура, постава, ноги, коси, очі, обличчя бачиш і не можеш вдихнути! Ось і вона не могла вдихнути, відколи дізналася. Точніше побачила.
Все сталося випадково. З роботних питань заїхала в Деснянський район, де рідко буває, зголодніла, зайшла в перше-ліпше кафе. Обід був справою зробленою, а голод не тітка. Куток у переповненій кавярні звільнився, вона сіла, взяла меню й підняла погляд. Ні, не здалося. Відразу впізнала свого чоловіка зі спини. І побачила її.
Він тримав коханку за руки й цілував пальці. «Фу, яка банальність», майнула думка. Прямо «ваші пальці пахнуть ладаном». Але жінка була й справді шикарна. Об’єктивно.
Сталося дивне відчуття. Як після опіку знаєш, що ось-ось зайде біль, але ще кілька секунд є, щоб щось відчути. І ніби дмеш на пекуче місце, щоб хоч трохи полегшити майбутній біль.
Мало б було боляче. А всередині порожнеча. Жодних відчуттів.
Чоловік повернувся додому вчасно. Він завжди був зібраний і веселий. Це вона реагувала надто емоційно, завжди поспішала й підганяла всіх. А він типовий українець із почуттям гумору: спокійний, врівноважений, надійний.
Їй би зараз його гумор став у пригоді. Свого не вистачало.
Весь вечір свербіло на язику спитати просто й без емоцій: ну, як тобі твоя коханка? Я ж вас бачила днями у «Джезві» на Лісовій видно, дівчина гарна, розумію, я б і сама не втрималась.
Спитати і подивитись, як у чоловіка піт виступає на чолі, як він намагається тримати обличчя.
Можна б продовжити: ну а що далі? Дітям покажеш хай нову маму вподобають, а для мене яке майбутнє ви вигадали? Вона хоч із власним житлом, чи сюди приведеш?
Але нічого не сказала. Чоловік, як звично, обійняв її в ліжку, пригорнув до себе і швидко заснув.
«Може, у них і немає ще нічого?» подумала, відсуваючись на свою половину ліжка, і посміхнулась про себе. Тепер вона думає як жінка, якій зрадили на її очах, а вона все всім доводить, що їй просто здалося.
Може, ще немає. Перша стадія симпатія, переписка, єдність думок і подиху. А чоловік майстер шифрування, навіть бровою не повів.
Всю ніч ворочалася, снилися яскраві квіти й чужі жінки в червоних сукнях.
Прокинулася важко: голова гуде, у квартирі рухалася повільніше, ніж завжди. Дітей зібрала до школи спокійно. І весь ранок думала а що далі? Що взагалі роблять жінки, коли дізнаються про таке? Погуглити?
Google не допоміг. Відповідей не було і в душі. Спробувати жити далі?
А хіба вона не живе далі? Все, як завжди: звичний ритм, чоловік приходить додому пунктуально, на сорочці немає чужої помади й запаху чужого парфуму, діти всюди бігають, походи в кіно на вихідних. Ніяких змін. Секс двічі на тиждень, іноді тричі, якщо порахувати уважно.
Може, й справді вона помилилася у тому кафе?
Та ні. Подзвонила чоловікові вдень не підняв. Взяла таксі, знову поїхала в ту ж «Джезву». Придумала таксисту робочу відмазку «чекаю пакет, така робота». Машина чоловіка прямо напроти. Чоловік із коханкою вийшли разом, сіли в його авто й поїхали.
Вона зблідла, попросила води в таксиста, театрально набрала чийсь номер і вигукнула у порожню трубку: ну й нехай із вашим пакетом, я більше чекати не можу, їду працювати!
Наче їй не все одно, що про неї подумає таксист.
Дізнатися про коханку це як опинитись перед прірвою. Розлучення? Можливо. А як інакше? Терпіти? Навіщо? Для чого взагалі все це?
Згадала, як у знайомих подібна історія сталася: у чоловіка зявилась коханка. Він ретельно приховував, але дружина все одно все дізналась. Був грандіозний скандал. Чоловік усе заперечував, навіть коли показали повідомлення у Viber нібито його зламали або конкуренти мстять.
Тоді її чоловік казав впевнено: «Я б так ніколи не брехав. Вже якщо завинив признайся. Або рви стосунки і рятуй родину. Якщо йти забезпеч рідних як слід».
Вона тоді пишалась ним відповідальний!
Говорити, коли це стосується чужих проблем, легко. Особливо з боку. Але коли ти всередині впевненість одразу зникає.
Вона підійшла до їхнього столика в кафе й сіла поряд. Коханка одразу зрозуміла, хто вона. Мабуть, знала.
Чоловік хотів щось сказати, але вона зупинила його легким жестом: «Це не зовсім те, що я подумала, правда? Знаєте, в цій ситуації немає нічого дивного. Так буває. Але майте на увазі у нас діти, спільна квартира, батьки вже літні. Ви розумні розберетеся».
Повільно підвелася й пішла до виходу. Сукня, яку давно не вдягала, їй пасувала. Шкода, що так довго лежала без діла.
Вона знала сила жінки не у зовнішності чи катастрофах, а у вмінні зберігати гідність навіть тоді, коли здається, що усе втрачено. І це найбільша перемога.
Якби я була чоловіком, теж би вибрала таку коханку – розкішна, впевнена в собі жінка, цариця спокою …