Ну Сашко, ну благаю тебе! Я ж не знаю, що робити, вже вся вода тече скоро затоплю сусідів! А ти ж знаєш ту злюку знизу, вона ж душу витрусить! Руки трусяться, навіть вентиль знайти не можу! тонкий, знервований голос лунав із телефону так голосно, що Марта почула навіть з іншого кінця столу, хоч у чоловіка телефон і не стояв на гучномовці.
Марта повільно опустила виделку на тарілку. В тиші затишної кухні цей звук пролунав, як дзвін як сигнал до початку чергового раунду боротьби, яка тривала вже не перший рік. Навпроти сидів її чоловік, Олександр, і ніяково кусав губу, поглядаючи то на холоне домашнє печеня, то на екран смартфона.
Оленко, спокійно, бубонів Сашко у слухавку. Який саме вентиль? Під мийкою чи у ванній? Перекрий головний стояк.
Та я ж не знаю, де воно! Сашуню, приїдь, благаю! Мені страшно! Вдруг там окріп, я ж сама вдома!
Сашко підвів очі на дружину. У ньому стояла знайома вже суміш провини та приреченості, яку Марта бачила надто часто останнім часом.
Марто, чуєш? Все затопить. Оленка ж у техніці нічого не тямить, як мала дитина. Потрібно їхати.
Звісно, потрібно, рівним голосом промовила Марта, ховаючи всередині бурю. Та хіба в нас сьогодні річниця? І не готувала я цю вечерю три години. Їдь, Сашко. Рятуй Оленку. Все одно без тебе не впорається.
Не починай, га? Сашко стрімко підхопив ключі від авто. Дитинство разом пройшли. Людині біда. Я швидко за півгодини повернусь. Печеня в духовку постав, щоб не застигла.
Вхідні двері грюкнули. Марта залишилася сама, поміж пахощів святкової вечері та гіркоти розчарування. Вона підійшла до вікна й побачила, як машина чоловіка зникла у вечірній темряві.
Оленка. Це імя стало для їхнього шлюбу третім зайвим. Подруга дитинства, однокласниця, «свій хлопець», як тільки її Сашко не описував! Зявилася вона після розлучення і з того часу непомітно, але впевнено увійшла в їхнє життя. Все почалось з дрібних прохань: перевезти речі, налаштувати інтернет. Сашко, добрий, майстровитий, усе робив.
Але апетит приходить під час їжі. Прохань ставало все більше то колесо пробило, то полиця впала, то шафа зламалася. І щоразу саме тоді, коли у Марти з Сашком були свої плани.
Марта не була ревнивою стервою. Вона розуміла: дружба це святе. Та даму інтуїція тихенько підказувала справа не у кранах. Оленка гарна жінка, доглянута, хитра, вміє з чоловіками розмовляти мов із королями. Образ безпорадної виконує майстерно, а Сашко ловиться на той гачок, розправляючи плечі й почуваючися героєм.
Вечерю Марта прибрала до холодильника апетит зник. Сашко повернувся майже через три години, змучений, але задоволений.
Фух, встиг! Там справді була майже повінь. Сифон зірвало. Довелося їхати по прокладку. Оленка перелякалась так, валідол пила.
Хоч чаю дала рятівнику? з іронією запитала Марта, перегортаючи книжку.
Дала, ще й пирогом нагостила. Шарлотку спекла. Просила тобі вітання передати й вибачення, що зірвала вечір.
«Ото цікаво вода хлестала, а в духовці шарлотка пеклася» Марта подумки відзначила.
Уголос не сказала нічого. Лаятися марно: Сашко одразу стане в позицію захисту Оленки, звинувачуючи у черствості й безпідставній ревності. Треба діяти інакше. Марта вирішила: наступного разу не залишиться вдома. Поїде разом із чоловіком рятувати Оленку.
Цей «наступного разу» настав невдовзі. В суботу мали їхати на дачу. Сонце травневе, шашлики вже маринуються, у думках у Марти спокійний відпочинок із Сашком на веранді.
Телефон Сашка задзвонив, коли він носив пакети до автівки. Марта напружилася впізнала рингтон, виставлений саме на Оленку.
Так, Оленко? Як це іскрить? Сильно? Пахне димом? Так, нічого не чіпай, вимкни автомати в коридорі! Так, їду!
Він кинув слухавку й із сумом подивився на Мартою перед брамкою з квітами петуній.
Марто, там біда…
Розетка? тихо спитала вона.
Гірше: щиток іскрить. Всі дроти старі, вона боїться, що загориться. Електриків не діждешся, а приватники гребуть втридорога.
Ясно, Марта поставила ящик із квітами. Дачу скасовуємо?
Та ні! Спершу до неї гляну, що там. Якщо серйозно викличемо аварійку, якщо дрібниця сам поправлю. Все одно по дорозі. Година часу, максимум.
Добре, я їду з тобою, твердо відповіла Марта.
Сашко здивувався:
Нащо ти? Ти ж у цьому не тямиш… Сиди вдома, я швидко.
Ні, ми їдемо разом. Я давно Оленку не бачила, привітаюся.
Заперечувати не міг. Дорогою чоловік нервово тулив пальцями по керму, а Марта зберігала спокій, хоча всередині усе стискалось.
Оленка зустріла їх у шовковому халатику, з ідеальною зачіскою. На мить явне розчарування на обличчі, та миттю подала усмішку.
Марто! Яка несподіванка! Я тут перелякана, з розкуйовдженим волоссям! Проходьте. Сашко, рятівнику мій, у коридорі справжній кошмар все жужить!
Зайшли. У коридорі ледь відчутно смерділо пластиком. Сашко одразу мовчки взявся до щитка.
Мартусю, ходімо на кухню, кави попємо, поки чоловіче царство працює, защебетала Оленка.
Я тут почекаю, твердо сказала Марта. Може Сашку допомога потрібна буде потримати світло.
Світло? хіхікнула Оленка. Ну ти скажеш! Сашко ж наш майстер і з заплющеними очима полагодить, правда?
Сашко лише буркнув щось у відповідь.
Олено, спокійно подивилася Марта подрузі в очі. А чому не подзвонила до керівної компанії? Аварійка ж цілодобова. Справа ж у електриці, це небезпечно.
Та яке там прийдуть бридкі, нахамлять. А Сашко свій, надійний. Йому я довіряю.
Золоті руки мого чоловіка сьогодні мали готувати шашлик, з натиском сказала Марта. Ми на дачу збирались.
Ой, вибачайте! Я знову все псу! Без чоловіка в хаті все валиться, все ламається. Марто, ти не зрозумієш тобі пощастило за стіною камяною.
Сашко впорався за пятнадцять хвилин.
Контакт підгорів. Ще треба буде замінити автомат, старий уже.
Сашенько, ти все зможеш? Купиш потрібний? Я гроші віддам. І встановиш?
Сашко не зможе, втрутилася Марта. Ми їдемо на дачу, повернемося пізно. На вихідних у театр. Викликай спеціаліста, Олено. Сашко напише, який автомат.
Оленка глянула на Марту з неприязню, потім знову обернулась до Сашка:
Може хоч кави попєте? У мене є твої улюблені еклери!
Спасибі, ми ситі, відрізала Марта, взявши чоловіка за лікоть. Поїхали, Сашко. В нас плани.
Вийшли з підїзду. Сашко важко видихнув, однак почав захищати подругу:
Марто, ти якось суворо. Вона ж щиро…
Від її щирості ти постійно у неї, а не вдома. Хіба не видно? Халатик, оченята Вона грає безпомічну, а насправді бере твою увагу.
Та що ти. Ми ж як брат із сестрою.
Брат, який і електрику полагодить, і вислухає кожне нарікання. Дуже зручно.
Дачу не скасували, однак осад залишився. Марта відчувала: це ще не кінець. Оленка не відступить їй подобалось смикати за ниточки, дивитися, як чоловік з іншої сімї біжить на її поклик.
Кульмінація настала за два тижні. Сашко був у відрядженні, мав повернутись у пятницю. Марта готувала вечерю, передчуваючи зустріч. У шостій дзвонить чоловік:
Марто, я трохи затримаюсь. Уже приїхав у місто, але Оленка У неї лихо.
Що цього разу? Метеорит у кухню впав?
Карниз новий купила, кований, стала вішати й упустила собі на ноги. Каже, палець розпух, ходити не може. Карниз лежить і пройти неможливо. Просить заїхати прибрати, у аптеку мазь купити. Я швидко.
Марта зітхнула:
Сашко, їдь додому. Я сама до неї заїду.
Ти? Нащо?
Бо я жінка і краще знаю, яку мазь купити. А ти після дороги втомлений. Їдь додому, грій вечерю. Я буду через півгодини.
Якщо хочеш… Тільки не лакайся з нею, гаразд?
Марта перевела подих і відразу заходилася діяти. Вона зовсім не збиралася лікувати Оленку чи її ногу вона мала намір лікувати ситуацію.
Знайшла в інтернеті сервіс «Чоловік на годину», обрала з відгуків найсерйознішого майстра. Замовила в доставці аптеки потрібне, в тому числі знеболюючу мазь і бинт, прямо на адресу Оленки.
Після того сама поїхала.
Під’їхавши, побачила кур’єра з аптеки біля під’їзду. Забрала пакет, піднялася до квартири. Двері були ледь відчинені Оленка, мабуть, чекала Сашка.
Увійшла без стуку.
У вітальні напівтемрява, свічки, на столику пляшка вина і два бокали. Оленка напівлежить на дивані у все тому ж халаті, витягнувши ногу. Карниз лежить на підлозі, явно дбайливо покладений.
Почувши кроки, простягається:
Сашко, то ти? Мені погано, купив мазь?
Марта запалила верхнє світло романтика одразу зникла.
Оленка підскочила на дивані, забувши про «хвору» ногу.
Марто?! Що ти тут робиш? Де Сашко?
Сашко вдома, вечеряє. Я привезла мазь. І замовила допомогу.
Яку допомогу? Мені Сашко потрібен! Карниз важкий…
Карниз повісить майстер, спокійно відповіла Марта.
Тут пролунав дзвінок у двері. Заходить кремезний майстер в комбінезоні:
Мене викликали? Де той карниз?
Так, проходьте. Хазяйка покаже.
Майстер заходить, дивиться на стіну, карниз, бере дриль:
Стіна бетонна, треба «шістки». Люкс. Драбина?
Оленка сиділа, мов кропивою ошпарена, і дивилася на Марту з ненавистю.
Навіщо ти це влаштувала? прошепіла, коли майстер почав свердлити й заглушив звук голосу.
Я? Я допомагаю: ось мазь і майстер. Все оплачено. Сашку не до цього він із сімєю. Якщо потрібна допомога телефонуй у сервіс. Чи тобі ж не допомога, а мій чоловік потрібен?
Оленка підскочила:
Іди геть! Та від твого занудства Сашко з розуму зійде! Йому потрібне свято, а ти сірість!
Можливо, знизала плечима Марта. Але він повертається до мене. Ти ж гарна жінка, Оленко. Знайди собі свого чоловіка не ховайся під дверима інших.
Вийди! різко крикнула Оленка.
Звісно. Через двадцять хвилин майстер закінчить. Все оплачено. Вдома будеш самостійна, а для інваліда бігаєш швидко.
Марта вийшла із квартири, відчуваючи полегшення вона зробила це. Не зчинила скандалу чоловікові, не зчинила бійки подрузі. Просто поставила усіх на свої місця.
Вдома Сашко зустрів її стурбовано:
Як там? Сильно вдарилася?
Марта сіла за стіл, заварила чаю.
З ногою все гаразд. Вона бігає по всій хаті. Карниз майстер вішатиме я замовила.
Майстер? Навіщо?
Сашко, присядь.
Чоловік сів.
Ти ж сам не бачив, що відбувається? Свічки, вино, халат, прохання приїхати, коли я відсутня чи ми зайняті?
Сашко почервонів.
Я щось здогадувався Але соромно відмовити одна ж, слабка.
Слабка? Вона тобою маніпулює, а ти, намагаючись бути хорошим для неї, стаєш байдужим до мене. Сьогодні я побачила світло й вино. Вона чекала не допомоги.
Сашко притих.
Пробач Я справді дурний.
Трохи. Але добрий. Я тебе люблю. Але з цього дня допомога Оленці закінчилась. Є сервіс, є майстри. Якщо щось зламається нехай телефонує туди. Якщо стане сумно дзвони іншим подругам. Ти їй більше не швидка допомога. Згоден?
Згоден, твердо кивнув Сашко. Дякую, що поїхала замість мене.
Після того Оленка не дзвонила. Гордість чи залишки її не дозволили принижуватися далі.
Минуло пів року Марта випадково зустріла Оленку у торговому центрі. Та йшла під руку з поважним чоловіком, несла пакети з брендових магазинів і виглядала щасливою. Побачилися очима Оленка підняла підборіддя й пішла, як чужа.
Марта усміхнулася. Вона щиро зраділа: Оленка знайшла собі того, хто тепер за законом допомагатиме їй вішати карнизи й лагодити крани. А у Мартиному домі нарешті запанував спокій без дзвінків і вимог рятувати світи.
Ввечері вони з Сашком разом планували спільний відпочинок, пили чай і знали: якщо вирішили їхати на дачу, то таки доїдуть туди. Бо межі родини треба берегти навіть від тих, хто ховається за маскою безпорадності.
Справжнє щастя приходить тоді, коли ти вчишся відстоювати свій простір і цінувати людей, які поруч із тобою сьогодні й завжди.
