Катрусю, я вже тут, зустрічай, рідна!
С-Сергію?! Ти невже повернувся раніше? Ти ж мав бути на Сході ще кілька днів…
Жінка, років тридцяти, вибігла в коридор, закутуючись у синє шовкове кімоно, з розгубленим та сонним поглядом роздивляючись чоловіка, що стояв босоніж на мякому порозі.
Хотів сюрприз зробити, Катрусю. Вийшло, бачу! Ти не рада чи, га? високий, плечистий Сергій посміхався, зуби світилися в сутінках, ніби срібні копійки в криниці.
Ой, та дуже рада! Ти йди до кухні, я зараз вечерю підігрію!
Сергій, задоволений собою, кивнув і майже поплив у бік кухні, неначе вітерець підганяв його. На стіл, як із нічної казки: кошик полуниць, чорний шоколад, рум’яна печеня, ще гаряча від диму… Як під одного нього вигадали все.
Катю, ну ти чаклунка! Все приготувала, ніби знала, що приїду… Якась ти у мене сама загадка.
Викладаючи на тарілку купу смакоти, Сергій заходився жадібно їсти, аж виделка ніби танцювала в руці. Катерина довго не з’являлася мабуть, для коханого сукню обирає чи гаптує дивний вінок травяний власноруч. Так він собі мріяв.
Сергію, я… Ми…
Слухай, Катрусю, твоя печеня як у бабусі в дитинстві! А салат, а млинці пальці облизати… О, Богдан?!
Озирнувшись, Сергій побачив, що Катерина завела до кухні його брата Богдана. Вона тримала його міцно під руку, наче боялася відпустити чи щоб не втік посеред сну. Богдан, у домашніх шортах і вишиванці, виглядав дуже втомлено, очі щулилися, як після ранкового шуму дзвонів.
Так, Сергію, це я… Привіт, братику.
Добрий вечір. Ну, а тепер пояснюйте: що тут у вас сталося таке чи мені вже й так все ясно
Сергію… Я… Я ж давно мала сказати. Я кохаю твого брата, Богдана, і хочу бути з ним. Пробач… Катерина майже прошепотіла ці слова, дивлячись йому кудись у груди, ніби шукала там забуту відповідь.
Сергій похолов, витягнув руки, і з них зірвалася тарілка їжа і уламки порцеляни посипалися по підлозі, аж кішка Оксана, злякавшись, вискочила з-під столу.
Ви… Тут… Зараз Богдан?
Так, саме зараз, ми з Катрусею
Чудово! Фантастика, Катрусю! І ти, брате всі молодці. Все стало на свої місця. Тепер розумію, чому стіл багатий, прямо як на Різдво! Ой, головне для кого!
Катерина боялася підняти очі, ніби вітри з Карпат погнали по світу всі її сміливі думки.
А Даринка? Що з донькою будемо робити? Вона знає?
Ні, не знає Ще нікому не сказала.
А де вона зараз?
У сусідки Софії мультики дивиться.
Часто ти її відправляєш туди як поштар голуба?
Уже пів року… ледь чутно відповіла Катерина.
Сергію питання закінчилися, як і сили. Він втомився з дороги, шум у голові змішався з запахами вечері і невиказаної образи. Він не мав ані звички, ані бажання лютувати надовго був спокійним, як Дніпро на світанку.
Хоча, як хто розбурхає біда, бо нема вороття, тільки берег далеко.
Ситуація його розгубила, вітер змін, і пісок часу заливав взуття, та він зробив лише один крок.
Щоб за десять хвилин тебе тут не було. Годинник відлічує. голос його став, мов бубон, глухий і важкий. Брату не глянув у вічі.
І чим же сподобався Богдан Катрусі? З виду такі самі навіть родимки, як дві курки від однієї квочки А характер геп! На роботу не звик, думки у хмарах… Катя з ним тільки втратить. Але, її вибір! думав Сергій, сьорбаючи чай, що на смак був гіркий і гарячий, як полин.
Я звідси не піду, поки ти не даси згоди, раптом нахабно підвівся Богдан.
Якої ще згоди ти від мене чекаєш?
На розлучення… Відпусти її, вона не твоя вже!
Та я вже зрозумів, кого моя жінка любить, усміхнувся Сергій. Розлучення? Буде вам суд, побачимо, як повитрачаєтеся на адвокатів. Грошей у гривнях мало, тепер на папірці розміняєте.
Сергію… Катя поклала долоню на його зап’ясток, шепоче: Сергію, серце моє, ну давай мирно, без криків і бруду. Ти ж добрий чоловік…
Чоловік посміхнувся сумно.
Добре. Але ти вже не брат мені, Богдане Леонідовичу!
Ми Ми ще про дещо хотіли просити
Ну?
Залиш нам квартиру! Катя засяяла, її голос співучий, наче надвечір на сонячній галявині. Вона обіймала його долонею все міцніше.
Даринка так прикипіла серцем до цієї домівки, усьому класу друзів тут знайшла! Якщо продамо хату, не на що буде купити нову підемо під Львів до моєї мами в село
Сергій підпер голову руками і задумливо дивився у вікно, де темніли обриси лелек на дротах.
Катя заспівала ще солодше:
Сергійчику, ти моє сонце… Подаруй донечці життя у своєму домі! Ти стільки заробляєш ще може сто квартир купити! Дочка ж одна у тебе! Для неї прошу…
Тихо, Катю. Буде інакше.
Як саме? очі в неї аж заблищали. Авто нам залишиш? Даринка радітиме, що татко крутий…
Дитина буде зі мною жити.
Що?! Що ж ти, здурів? Ти з дітьми, як з вудкою: або клюне, або втікай! Тебе вдома не буває, у тих поїздках ночами…
А зараз перевіримо. І Сергій рушив за двері.
За кілька хвилин привів десяторічну доньку, Даринку, що щойно вийшла у четвертий клас. Вона була немов весна тоненька, з ямочкою на щоці, усміхалася йому.
Навіщо ти її тут? Щоб вона сварку слухала? розгнівано прошепотіла Катя.
Сергій посадив Даринку на коліна й поцілував у чорне волоссячко.
Доцю, можна я щось у тебе спитаю по-дорослому?
Можна, татку! дівчинка вже світилася увагою.
Скажи правду обіцяєш?
Прямо так, як у твоєму офісі розмовляєш із дядями з Києва?
Саме так.
Дівчинка кивнула, рот відкритий від хвилювання.
Скажи, мама тебе ображала останнім часом? Била якось за уроки чи щось інше?
Даринка захвилювалась і тихо відвела погляд у куток, руками скубла поділ спіднички.
Що ти собі дозволяєш?! закричала Катерина. Не смій мучити дитину!
Мовчи, Катю. Я з донькою кажу, відповів Сергій, ніжно погладивши доню. Не бійся, Даринко, ти ж чесно відповідати обіцяла.
Дівчинка обійняла тата за шию й захлинулась у сльозах:
Мама мене тричі била: за погану оцінку, за розлите молоко, і за те, що сварилася з Богданом. Вона цілувалась із ним, коли ти поїхав…
Не плач, сонечко, я тут. Тепер мама тебе не скривдить.
Неправда це! озвалася Катя. Я пальцем її не чіпала!
Квартиру ти й машину для доньки хочеш, правда? підморгнув Сергій. Даринко, останнє запитання.
Питай
Якщо б можна було обрати, з ким жити: з татом чи мамою з ким би залишилась?
Дівчинка мовчала. Дивилася на обох, як берізка гнеться на два боки у вітрі. Катя тягнула до себе руки, обіцяла очима золотий віник щастя.
Ти обіцяєш, що не залишиш мене надовго?
Обіцяю. Слово честі.
Тоді з тобою хочу, татку.
Ой лишенько! Катя замахнулася на доньку, та Сергій її прикрив. Богдан все ще стояв осторонь, зімявши кулак.
Ось і поговорили. Більше ти її не побачиш, прошепотів Сергій і разом з донькою пішов в дитячу.
За кілька хвилин вони вже зібрали дві сумки. Сергій радісно підморгнув донці, коли вони вийшли в сутінки старого міста. Поїхали вони в готель біля Ужгородського мосту Сергій часто там ночував, коли їздив у справах.
…Через кілька місяців відбувся суд. Врахували все: у Катерини й Богдана нема постійної роботи, житла, діти вони вміють лише годувати бутербродами. Суддя наказав, щоб Даринка залишилась із батьком.
Дівчинка тільки зраділа цьому.
Сергій, як і обіцяв, продав свою половину хати, гроші перевів у гривнях та придбав нову квартиру, щоб дочка відчувала себе в затишку. Каті й дозволили бачитися з Даринкою щотижня. Але жити стала Даринка з татом.
Сергій викреслив зі свого щоденника всі відрядження та почав кожен день ходити з донькою по цукерки до кав’ярні, пекти з нею фірмовий сирник і гуляти містом, розповідаючи історії про фантастичних коней у Дністрі.
А Даринка почала всміхатись так, що того світла вистачало на все місто. І це було найдорожче. Ніж усі гроші.
А вам снились такі чудернацькі сни про свою родину? Годі мовчати розкажіть у коментарях. Підтримаєте то й сон буде солодкішим!
