Мені двадцять один рік. Пять років тому мама вперше привела до нашого дому свого другого чоловіка. Від самої першої зустрічі він мені не сподобався. Якийсь чужий, дивний чоловік був колись прибиральником у школі, зявився на нашому порозі із двома крихітними валізами та поглядом хижака. Він одразу почав давати мені команди, наче я порожнє місце, і говорити зверху вниз, ніби він тут головний. Одвічно противний тип. Я не знаю, що моя мама в ньому знайшла. Заробляє копійки, літри кави пє і аліменти колишній дружині сплачує, напівжартома розповідає це всім. Я з ним спільної мови не знаходила. Спершу просто мовчала. Та з часом терпець уривався, почалися сварки.
Після школи я вступила до Львівського медичного університету на бюджет. З дитинства мріяла бути лікаркою ніщо так не вабило, як лікувати й рятувати людей у дивацтві сновидінь під вікнами старої облізлої кирпиці. Вчуся на совість, хоча інколи відчуваю, що навчання затягує у нескінченний коридор з медичних підручників. Отримала навіть стипендію невеликі гривні за складну працю, що розтає, як сніг на весняному сонці.
Пів року тому він почав мене докоряти мовляв, я сижу на їхній шиї, їм з їхнього столу, ношу їхній одяг, а вже доросла. Без кінця повторював: Я у твої роки уже гроші заробляв, а ти нічого! Міг би допомогти, у нас так мало грошей. Потрібно працювати, а не лише вчитись. Найгірше, що мама підтакує киває головою, Так, правду він каже, треба тебе навчити життя, наставити на правильну стежку.
Моя мама щоразу повторює: От візьми якусь підробітку, бо нам же важко, ми стома́лись, ти ж уже не дитина. Два дні тому, у вечірній тиші, цей чоловік прорік, ніби дорослим дітям слід жити окремо, мовляв не місце тобі в цьому домі. Я дивилась на маму, шукала у її очах спростування, благання, але вона мовчала, очі опущені, наче погодилась із ним.
Я закрилась у своїй кімнаті й не могла заснути. Наступного ранку мама знову подала голос: Мені дуже важко, я немов між двох вогнів. Ми весь час сваримося, ти влаштовуєш гучні сцени, не вмієш стримуватися. Я хочу спокійного життя, досить уже сварок у цьому домі. Ти стала дорослою, пора жити окремо. Маєш місяць, щоби знайти куди подітися, потім мусиш залишити дім. Це якесь дивне відчуття, ніби мене відштовхує сонячна пляма на підлозі, ніби я виповзаю з води й не можу дихати. Те, що мама вирішила позбутися мене, як химеру зі сну, не поміщається в голові. Я не пробачу їй цього ніколи.
