Знаю Андрія ще з дитинства. Жили в одному дворі у Львові, і, звісно, були друзями. Як підросли до підлітків, збиралися компанією і шурували на Проспект Свободи. Там або тинялися, або просто окуповували лавку й робили вигляд, що зайняті дуже важливими справами. Дівчат ми тоді нервово ігнорували, бо більше цікавило що скаже про це вся братія? Ну, самі розумієте, лице втрачати на очах у своєї банди справа життєво небезпечна.
Далі я пішов до армії, а от Андрій якимось дивом відкосив від тієї пригоди й насолоджувався життям цивільного. Повернувшись із війська, я швидко влаштувався на роботу, а незабаром і одружився. Десять років коптили небо з дружиною, виростили двох малих козаків, поки не зрозуміли ми вже зовсім чужі між собою. Почалися сварки і тут стало ясно, що в одній квартирі нам точно тісно. От і розбіглися кожен своїм шляхом.
Два роки потому, вже у статусі вільної людини, випадково зіштовхнувся з Андрієм на Площі Ринок. За дванадцять років він сильно «доріс» у прямому сенсі; тепер його тінь могла затулити половину бару.
Посіли ми в кавярні й почали чесати язиками про життя-буття. Виявилося, Андрій теж уже у статусі розлученого лірика і, як і я, в активному пошуку нової музки. Пройшов рік. Я доля мене звела з Оксаною (тільки в Україні таке імя!), ми створили сімю. Знову випадково зустрічаю Андрія а він теж «підвязався» з одруженням. Але його нова обраниця мені якось одразу не сподобалась. Шкода, але жінка була якби хліб, то батон, і не з найменших.
Андрію, а що тебе в ній так вразило? не втримався я.
А він мені у відповідь, з виглядом мудреця, каже:
Та вона ж хазяйка від Бога! І варить як кулінарний бог, і прибирає так, що можна босоніж бігати по хаті.
А ще, додав, сяючи, дає мені душевний лад. Можу собі спокійно випити пляшечку пива, подивитись «Шахтар» по телевізору, з пацанами в бар вискочити, і жодної «ні» не почую. Суцільна ідилія! Жінка, яка не забороняє нічого мрія нашого двору.
Мене це дещо здивувало. Для мене справжня жінка це передусім близька душа. Звісно, борщ і наведена кімната приємний бонус, але найважливіше коли двоє кохають і розуміють одне одного.
Комусь, як бачите, важливіше, аби котлети на столі були й килим не мав плям. А я хочу відчувати з дружиною одну хвилю, єдність. Взаємоповага, порозуміння, спільні жартики і забави от у чому сила. Коли ми з Оксаною миємо підлогу вдвох чи експериментуємо з дерунами на кухні це ж і є щастя!
Як двоє їдуть на ровері і крутять педалі в одному напрямку, то й дістатися до щастя шанси набагато більші.
Як на мене, класна формула. А ви як вважаєте?
