Після закінчення університету Оксана влаштувалася на роботу до великої київської компанії. Колектив там був дружний, відчувалася справжня підтримка один одного, наче одна велика сімʼя. Поява Оксани лише зміцнила той дух вона була надзвичайно щира, слухала кожного, як рідного, а її привітна усмішка заряджала всіх довкола теплом. Розмовляючи з нею, одразу хотілося довіритись.
Оксана жила в новенькому будинку неподалік офісу на Лукʼянівці. Її колега, Артем, швидко почав до неї тягнутися, особливо коли дізнався, що Оксана має власну однокімнатну квартиру. Артему вже під тридцять, а за душею майже нічого навіть свого житла не було.
Він часто робив із себе страдника: мовляв, щодня їде з села на роботу, втомлюється, а вечором додому повертатись сумно. Проте додому доходив рідко дівчата частенько забирали його до себе. Але Оксана Вона була справжньою мрією! Здавалося, у неї ні росинки недоліків ні на вигляд, ні на душі. За ці три роки Артем буквально причепився до неї, мов репʼях до одягу.
Оксана часто їздила у відрядження до Львова, Одеси чи навіть за кордон, отримувала при цьому гарні гроші в гривнях, а Артем залишався на місці і виглядав блідою тінню: то недолікувався після студентських років, то знову до лікаря бігти треба. І дітей у них не виходило.
Про весілля ніхто і не згадував. Часом, під час обідніх перерв, начальник розповідав про свого небожа, котрий заручився із коханою, а напередодні весілля зʼясувалося, що у дівчини важка хвороба онкологія третьої стадії. Все ж таки побралися, і молодий чоловік до останнього доглядав дружину
Промайнуло три роки. Оксана задумалася: “Він живе у мене, всі витрати на мені а про весілля і слова не сказав”. Обережно висловила претензії Артему, і той купив їй каблучку, голосно сповістивши про заручини. Та після одного відрядження додому Оксана почула несподіване: “Я не готовий до шлюбу. Мені здається, що це надто велика відповідальність. Залиш собі каблучку – як згадку про наші красиві стосунки”. Оксана змінилася… Не чекала такого підступу від близької людини.
Її шеф відправив Оксану у чергове відрядження до Харкова й у подарунок дав квиток у театр, пригрозивши звільненням, якщо не піде. Саме того вечора у театрі вона зустріла вдівця того самого небожа начальника. Сіли поруч. У Харкові, у вільний від роботи час, вони майже не розлучалися. Незабаром Оксана дізналася, що вагітна, і разом із новим обранцем раділи новому життю.
Відгуляли весілля справжнє, українське, де Оксана була наче княжна! Ці роки принесли їм двох синів, і вони вже замислювались над третьою дитиною. Байдуже, хто це буде хлопець чи дівчина, головне, щоб здоровʼя було! Живуть у злагоді, дружно, підтримують один одного і дуже вдячні долі за свою сімʼю.
А Артем досі не зрозумів, чого прагне в житті. Він вирішив, що родина то занадто дорого й складно, і так жодного разу не взяв на себе відповідальності за когось, крім себе самого. Щойно виплативши кредит за машину, одразу взяв новий на дорогий ноутбук. Це стало його найбільшим досягненням. А як віддасть той кредит ніхто не знає…
