Город вирівняв. Для Марійки зробив грядки, аби її петунії й чорнобривці мали, де рости. Альтанку зліпив, не якась там китайська, а добротна, з дощечки, як у людей. У хаті одразу видно, що чоловіча рука не байдикувала. Ех, правильно Марічка собі чоловіка обрала. Ну ось точно не схибила. Та й ще Ігорець умів на хліб із салом заробити: подарунків Марійці не шкодував, постійно щось вигадував приємне.
Ти ж, Марічко, мене спершу не любила, бурчав Ігор. Без любові під вінець пішла. От, тепер кінець мені кинеш, як захворів
Не верзи дурниць! обняла його Марічка й поцілувала у лоба. Ти в мене найкращий! Не віддам тебе нізащо, навіть якщо доведеться всю грядку картоплі сама копати
І не вірилося Ігореві до останнього, що це вона щиро. Бо щось останнім часом мав настрій, як у хмарну дощову середу.
Двадцять пять років Марія штампом у паспорті пишалася, а чоловіки все задивлялися. Страшна річ вродою її не називав ніхто: ні носа-гудзика, ні губ бантиком, ні талії осикою. Але щось таке, куца чарівна родзинка, у ній було і школярі, і дорослі голову губили. Ще мама дзвонила й зітхала: Маріє, ну що вони з тебе падають штабелями? Начебто ж не красуня в мене
Чарівність, мамо, чарівність у мене. Марічка підводила брову і малювала губи Вишневе варення. Краса це як курс гривні: хтось давно бачив, а хтось взагалі не знає, де вона.
Заміж Марія вперше вискочила за Вадима, того самого, що і батька на вечорницях примудрився обіграти в доміно. Характер? Як погода в Карпатах: то сонячний, то зливу принесе. Але у Марії серце широке, як Дніпро, все прощала: і бурчання, і вибрики.
Дочку разом виростили Даринка у них народилася. Дали її заміж, а молодий чоловік забрав її аж до Італії, де, кажуть, навіть борщ через сіті готують. Світлини надсилали кольорові, кличуть у гості але все якось потім. А Вадим? Він якось узагалі не доїхав додому: автівка, траса Київ-Чоп, водій наче млинця присолили. Правда потім подруга, лікарка Олена, сказала, що, мабуть, серце важке стало, от і сталося лихо.
Може, зомлів? мовила Марія, витираючи сльози.
Тепер, Марічко, вже ніхто не дізнається, тихо відповіла Олена. Множинні травми, життя не сумісні
Поховали Вадима на сільському кладовищі з гарними мішками дощу та сусідськими пирогами. Домівка залишилася Марії хатина ніби й не така велика, як гості є, а самій нестерпно простора, порожня.
Даша приїхала з далекої Італії на татові проводи, подивилася на білу грубку, на мамині квіти й відразу про продаж хати заговорила:
Мамо, може, квартиру купимо? І до нас у Італію приїдеш? Тут хатина морока.
Еге-гей! Марія весело тицьнула Дашу в носа. Я цю хатинку не для продажу ладнувала! І твоя Італія лиш гарно на фото. Чула я про ті макарони
Мамо, та годі! Даша за голову схопилась.
Все з тобою, доцю, жартома, Марічка посміхнулась крізь сльози.
Даша повернулася до чоловіка й пасти свої магнолії на чужій землі, а мама залишилася сама в тиші, що дзвенить.
Та на самотність Марія хронічно не налаштована. Через пів року ніжних ридань і пончиків на ніч знову за хвірткою свистіли претенденти: хто з цукерками, а хто з трояндами з АТБ. Ще мама колись питала з посмішкою: І чим вони в тобі гудують, Марічко, ти ж і в сорок красунею не стала?
Ой, мамо, то в мене, мабуть, скарб у душі. Харизма, шарм та кумедні підбори.
І минуло майже тридцять років із тієї розмови, а Марічка чомусь не залишалася без уваги. Ось і тепер, у молодому віці за сорок пять, має одразу двох кавалерів і вибирай, як цукерку на базарі.
До серця Марії припав Дмитро інтелігент, романтик, вуса доглянуті, і погомоніти з ним цікаво. Але майстер він лише на словах: Марія сама чула, як він може лити мед вуха, а толку Як греблі на Дніпрі води багато, а користі мало.
Ігор другий претендент господарський, керівник граблів і гвоздів, характер золото, сила козацька. Говорить небагато, але як руки діло роблять хата стоїть, сад квітне. Правда, до пляшки інколи не байдужий, та вже наступного ранку знову у строю. Словом, справжній наш чоловік, з якого борщ смачний і паркани рівні.
Вибрала Марія Ігоря. Дмитро ображено сточив губу й пішов, залишивши на память кілька своїх компліментів.
Весілля зіграли гучне: Ігор, щасливий, як кіт біля сметани, співав Гей, соколи! і танцював гопака до ранку.
Олена, подруга, підморгувала:
Що, Маріє, ще й року не минуло, а ти знову заміж? Інші вдень з ліхтарем не знайдуть порядного, а тобі ледве на базар за хлібом оп, черга в залицяльники.
Та я й сама іноді дивуюся, сміялась Марічка. То все до мами, вона знає секрет.
Новий чоловік швидко перетворив Маріїн двір на райський садок: усі зайві дерева під лопату, декоративна альтанка, грядки під лаванду й петрушку, паркан під горіх, у хаті пахне пирогами й рубанком. Абсолютно правильний вибір, як кажуть.
І ще Ігор муштрував роботу: і на Нову пошту грошей заробить, і Марічці обновку купить. За коротке сімейне життя Марія шкодувала лише, що не зустріла такого чоловіка раніше.
Улітку вони щовечора шашлички, кабачки на мангалі, у альтанці вечеря, біля порога собака крутиться, а Марія мружиться, наче пухнастий кіт, та лається, що наїлася.
Що ти, Ігорю, так на мене дивишся? жартувала Марія.
Радію, що ти в мене є, відповідав той.
Радість тривала чотири роки потім Ігор занепав. І втома, й худне, а після чарки й геть кепсько.
Та сходи ж до лікаря, Ігорчику! благала Марія. А якщо не пройде саме?
Та воно мине, бурмотів Ігор. Дурні ті лікарі, чоловіки отак живуть.
Насправді він боявся: а раптом щось серйозне чи не піде тоді Мариночка, чи не покине, як здоровя скрутить?
Одного вечора, коли до них у гості прийшла Олена з чоловіком Борисом, і коли шашлики вже шкварчали, а лівобережне в келихах шумувало, Олена шепнула Марії:
А Ігор, випадком, не захворів?
Та не знаю, страхається Марія, вмовити до лікаря не можу. Ти ж лікарка, хай тебе послухає!
Олена тільки поглянула видно, щось відчула недобре. Але переконати не встигла: Ігор просто за столом знепритомнів. Швидка, сирени, лікарня. Марія вціпилася в його руку і не відпускала навіть, коли стукали підлоги
Пухлина виявилася доброякісною, але вже така, що могла б в колгоспі трактор купити. Лікарі заборонили все й одразу, попередили: час іде на одужання. А чи відновиться повністю ніхто не обіцяв.
Потрапив Ігор у лікарняне ліжко, прибігла мама, тітка Тетяна, котлетки парові принесла.
Синочку, не гнівайся! Вижив так радій! казала вона.
Та я кому тепер треба, як на старий УАЗик на базарі
Не уникай їжі! Марія ж тебе досі любить.
Та що ти, мамо, знаєш Ігор ховав очі.
Марія заходить, руки помила, до ліжка підходить:
Ну що, інвалід, руки-ноги цілі, решта підлікується! Чула я, що печінка, як жаба: відростає, аби лиш 51% лишилось! А в тебе аж 60%!
Ігор відбувся, але радості не було. Як тільки двічі молотком махне втома така, що хоч падай. Друзі теж: О, то ж ювілей гряде, а ти пісок їсти мусиш!
Марія ніби не помічала й харчувалася дієтично разом із чоловіком:
Марічко з сумом мовить Ігор. Ти мене не кинеш?
Навіщо? Чудовий ти у мене! І руками, і серцем. Хіба в тих, хто здоров’я лиш сам слухає, щастя більше? Давай, відновлюйся, як можеш. Я поруч.
Ювілей відгуляли скромно, без самогону і домашнього, але у веселій компанії. Друзі потішились, посиділи в альтанці, заспівали Черемшину під баян.
Пощастило тобі з жінкою, казали Ігореві.
О, підете зараз та випєте за мене, так?
Посміялися, пішли. Увечері сидять удвох зорі, тиша, каштан за вікном, собака тихо клацає зубами на комах. Щастя просте й справжнє у двох чашках чаю, в погляді коханої дружини. Ігор ніжно обійняв Марію.
Що ти, Ігорку?
Все гаразд, Марічко.
Ну й дякувати Богу. сказала вона і легенько поцілувала його у щоку.
І залишилися вони жити щасливо Бо як інакше, коли у тебе дім, грядки, кохана та трохи здоров’я і головне, все ще попереду!
