Лесю, я вже вдома, зустрічай!
В-Василь?! Ти чому так рано? Ти ж казав, повернешся тільки за три дні
Жінка близько тридцяти років поспіхом вийшла в коридор, затягуючи на собі вишиваний халат і розгублено зупинилася біля дверей, де стояв її чоловік.
Хотів зробити тобі несподіванку, Лесю. Судячи з усього, вдалося! Ти не рада чи що? Усмішка у Василя була від вуха до вуха. Його врода і статура справляли неабияке враження.
Дуже рада! Ти йди на кухню, я зараз розігрію вечерю, сказала дружина.
Задоволений собою, Василь кивнув і зайшов до кухні. Там на нього чекав накритий стіл: справжні вареники з вишнями, узвар, домашній сир Все, як він любить.
Лесю, дивина! Як ти дізналася, що я сьогодні приїду? Яка ти в мене розумна!
Сівши за стіл, Василь наклав собі повну тарілку та заходився їсти. Дружина все не зявлялася, але він не став її кликати: мабуть, намагається вдягти свою найкращу сукню для улюбленого чоловіка.
Василю Я Ми
Ох, Лесю, та вечеря в тебе чудова! А борщ, а налисники просто смакота Іване?!
Обернувшись, Василь побачив свою дружину, яка тримала під руку його рідного брата Івана. Оба вони виглядали винувато. Іван у футболці та спортивних шортах, явно ще сонний.
Так, Василю, я… Привіт, брате…
Доброго здоровя. Ну, скажіть тепер по правді, що у вас тут відбувається? Хоч я і так все розумію…
Василю, я… Я давно хотіла тобі сказати. Я люблю твого брата Івана і хочу бути лише з ним. Пробач… швидко випалила Леся, ховаючи погляд.
Тарілка випала у Василя з рук. Столова принада з їжею дзвінко покотилася підлогою.
Отже, ви Щойно
Так. Просто зараз ми разом.
Гарно, нічого не скажеш! Молодці, мої рідні! досміявся Василь. Тепер зрозуміло, чому все так смачно було для кого ти старалася!
Леся боялася підняти очі на чоловіка, наче боялася втратити всю сміливість.
А Марійка? Що з донькою будемо робити? Вона знає?
Ні, вона не знає.
А зараз вона де?
У сусідки, дивиться мультики.
І часто ти її до сусідки відправляєш?
Та останні пів року…
Василь втомився від цієї розмови й не бачив сенсу скандалити. Я ніколи довго не міг злитися на людей, був спокійний від природи.
Але як хтось «перейде межу» краще не чіпати. Та це радше виняток…
Ця ситуація з найближчими людьми мене по-справжньому здивувала й навіть на хвилину розгубив.
За десять хвилин, щоб тебе в хаті не було, спокійно мовив я, відпиваючи чай. Навіть не глянувши на брата.
Та чим це він зміг тобі так приглянутися, Лесю? Зовні такі самі, родимки однакові… Але до роботи не є привчений, а розуму обмаль Вона тільки втратить Хоча, її справа! думав я далі, спокійно сьорбаючи чай.
Я не піду, доки ти не даси добро, раптом озвався Іван.
І якого ж добра ти від мене хочеш?
На розлучення Відпусти Лесю, вона тебе більше не любить!
Так я й бачу! відповів із посмішкою. Розлучення хочете? Буде розлучення, але тільки через суд. Подивимось, як ви всі гроші на адвокатів витратите нехай не гривні будуть, а «фантазії розуму».
Васильку схопилась Леся, доторкнувшись до моєї руки. Давай мирно все вирішимо. Ти ж добрий, я знаю
Я похитав головою.
Добре, нехай так. Але з цього дня ти мені більше не брат, Іване Григоровичу!
Ми ще просити хотіли…
Ну?
Можеш залишити нам квартиру? Леся засвітилася надією. Марійка так звикла до цієї оселі, у школі у неї друзі А якщо ділити квартиру, на нову не заробимо прийдеться їхати в село…
Поклавши підборіддя на сплетені руки, я подумав. Леся співала ще солодше:
Васильчику, мій золотий Зроби це хоч для доньки. Ти молодець, ще заробиш не одну сотню тисяч гривень! Одна дочка у тебе
Заспокойся, Лесю, втрутився я. Є ідея краща.
Яка? Може, й машину залишиш? Марійка зраділа б!
Марійка житиме зі мною.
Що?! перепитала Леся. Ти зі своїм характером? Ти вічно у розїздах Та вона майже й імені твого не памятає!
Зараз перевіримо, відповів я й вийшов у коридор.
Через хвилину я повернувся з донечкою за руку. Марійка десятирічна дівчинка, яка тільки перейшла до четвертого класу, міцно тримала мене за руку і щасливо посміхалася.
Навіщо ти її привів? Щоб у сварку втягувати? вилаялася Леся.
Я посадив доньку собі на коліна:
Марійко, хочу тобі кілька питань задати. Тільки чесно відповідай, гаразд? Ти вже доросла дівчинка.
Прямо, як на роботі з дядьками? пошуткувала малеча.
Саме так.
Скажи, мама тебе карає? За останній тиждень била?
Дівчинка опустила очі, крутячи поділ сукенки.
Ти що вигадуєш? закричала Леся. Залиши дитину!
Помовч, я з донькою розмовляю, різкіше відповів я та погладив дитину по голівці. Не бійся, Марійко. Ти ж пообіцяла чесно казати.
В очах дівчинки з’явилися сльози. Вона притиснулася до моєї шиї й прошепотіла:
Так. Тричі шльопала! За трійку, за молоко, і за те, що накричала на дядька Івана. Вона з ним цілувалася, поки ти був у відрядженні.
Все, все, не плач, доню! заспокоїв я її. Тепер я поряд, все буде гаразд.
Все це брехня! прокричала Леся. Я й пальцем її не зачіпала…
Квартиру й машину залишити для дитини хочеш? спитав я лукаво. Марійко, ще одне питання: з ким би ти хотіла жити зі мною чи з мамою?
Донька замовкла, переводячи погляд із мене на Лесю. Та вже й руки до Марійки простягала.
Ти обіцяєш більше не їхати надовго?
Обіцяю, відповів я впевнено.
Тоді хочу з тобою, тату.
От халепа! закричала Леся, здійняла руку, але я щільно обійняв Марійку. Брат Іван мовчав весь цей час.
Ну що, Лесю, все зрозуміло. Більше ти її не побачиш, мовив я й повів доньку в її кімнату.
Через пару хвилин ми зібрали речі. Я взяв свою валізу, з якою повернувся з відрядження, і ми пішли з Марійкою в знайомий готель на Печерську, де я часто зупинявся по роботі.
Минуло кілька місяців відбувся суд. Оскільки в Лесі та її нового чоловіка не було постійної праці й житла, суд вирішив залишити Марійку зі мною. Донька теж була тільки «за».
Квартиру розділив навпіл, як і обіцяв, свою частку продав. Матері залишили право бачитися з донькою у вихідні, але жити та навчатися Марійка стала зі мною у нашій новій оселі.
Я повністю змінив розклад, жодних тривалих відряджень уже не брав. Марійка помітно ожила; її усмішка для мене стала дорожчою за будь-яку гривню чи роботу.
Ось така історія трапилась зі мною. Багато чого зрозумів: справжня цінність не квартира і не гроші, а усмішка твоєї дитини й її спокій. Зрада буває найболючішою від своїх, але буває, що це початок справжнього, кращого життя для обох.
