Кнопка? А я її Ялинкою назвав. Бігала тут все ранок сьогодні, одразу видно загубилась. А потім біля моїх ніг зігрілася. Ну, я її в машину посадив, щоб не змерзла, бідолашна, посміхнувся Павло…
Ганнусю, ну хіба можна бути такою невезучою? Скільки разів говорила тобі, що цей Славко не твій чоловік! картала Ганну Іванівну її мама.
Я стояв на кухні, спостерігаючи, як мама виряджає Ганну, мою сестру. Їй нещодавно виповнилося тридцять сім, але почувалася, мов школярка, яку мати застала з поганою оцінкою. Було боляче дивитися, як вона страждає через невдалі стосунки, особливо зараз, перед святами, коли разом із донькою залишилися без батька родини.
Славко сказав того вечора:
Я йду від тебе.
Ганна, тільки повернулася з роботи, навіть не одразу зрозуміла, про що мова. На автоматі поставила перед ним тарілку борщу:
Куди саме йдеш?
Та ти ніби з іншої планети, зітхнув Славко. Як я міг із тобою жити стільки років? Достатньо вже! І твоя собака, що постійно скиглить. Дитина увесь час хворіє. Якоїсь романтики нема, глянь на себе на кого стала схожа? додав він.
Ганна хотіла глянути на себе у дверцята буфета, але не побачила нічого, окрім розмитого від сліз обличчя. Стояла, ковтаючи образу, а Славко тим часом пішов збирати речі.
Собачка Кнопка, відчуваючи тривогу, крутилась біля її ніг, скиглячи, наче сама розуміла, що щось не так.
Може, хоч тепер відпочину без того скиглення, кинув Славко на прощання, тягнучи сумку.
А як же Марічка? ледь чутно сказала Ганна, думаючи про їхню пятирічну донечку, котра в цей час спала.
Викручуйся! Ти ж мати, відповів він, а Кнопка вивела його за двері своїм голосним плачем…
Ганна тихенько сиділа всю ніч на кухні, обіймаючи Кнопку. Песик вилизував їй руки, намагаючись підтримати. Все наче валилося з рук.
Кілька днів вона вагалася з тим, чи сказати правду мамі. Та телефонувала, питалась про справи, а Ганна тільки коротко відповідала й одразу вимикала телефон.
А роботу ти вже знайшла? Дивися, твій Славко кине тебе, а там і гроші закінчаться, зауважила мама, прийшовши з візитом.
Ганна розплакалась і відкрила матері правду роботу знайти не виходить, а чоловік пішов.
Мама тяжко зітхнула.
Ну, все ж було зрозуміло давно. Пять років разом і дитини, а до шлюбу так і не дійшло, жалілася вона, шкодуючи і доньку, і внучку.
Що далі робитимеш? обережно запитала вона.
Піду нянею в дитячий садок, хоча б біля Марічки буду, сказала Ганна без ентузіазму.
На цю зарплату довго не витягнеш, ще й собаку тримати, героїчно підсумувала мама. Вона з тваринами ніколи не ладнала, а на Кнопку, яку Ганна підібрала на вулиці, взагалі дивилася косо.
Почала було знову вчити життю, але зупинилася, побачивши, як Ганна ледве стримує сльози.
Добре, не реви. Я допоможу, якщо треба з Марічкою посиджу, пообіцяла вона.
Минув ще тиждень. Ганна влаштувалася на роботу й водила Марічку у садочок. Дівчинка була щаслива:
Мамо, а Кнопку теж візьмемо на роботу? Бабуся втомилася з нею гуляти… Вона б нам тарілки допомагала мити, і на сонній годині нас стерегла, з усмішкою казала донечка.
Ганна тільки сміялася, обіймаючи дитину, хоч серце й краялось від Маріччиних запитань:
Маму, а тато повернеться до Нового року?
Ганна не наважилась зізнатись їй правду. Придумала, що у батька термінове відрядження. Телефонувала Славкові, просила зустрітись, але він наче навмисно ігнорував.
Не заважай: скажи Марічці, що я таємний агент і поїхав на важливе завдання, відмахнувся він у розмові, тільки спитавши, чи не бачила вона випадково його краватку.
Ганна довго сиділа, думаючи, як зустрічати Новий рік на самоті, й що казати доньці.
Неочікувано життя зіграло черговий злий жарт.
Мама вела Марічку до поліклініки трохи застудилася, але вже поправлялася. І тут за рогом на них наштовхнувся Славко.
Тату, ти повернувся? зраділа дівчинка.
Славко зніяковів, але швидко зібрався й тихо мовив дитині, що так сталося, і тепер вони з мамою житимуть окремо.
Думаю, ще забіжу, якщо матиму час, кинув на прощання.
Марічка, закамянівши, прошепотіла:
Не треба більше забігати…
Ввечері піднялася температура. Доктор прийшов за два дні.
Мабуть, на нервовому ґрунті, розвів руками лікар.
Ганна картала себе:
Треба було одразу їй усе розповісти. Вона розумна, зрозуміла б…
Але за кілька днів трапилось нове лихо. Бабуся поспіхом вивела Кнопку гуляти без повідка, прикрикнула і Кнопка рвонула світ за очі.
Ах так?! Повернешся сама, коли голодна й змерзнеш! буркнула мама і пішла додому.
Марічка, дізнавшись, що Кнопка зникла, зовсім перестала їсти й пити.
Знайдете Кнопку тоді й поїм, відвернулася до стіни.
Матір Ганни знову взялася за старе:
Це все через твоє виховання, розбалувала дитину. Я ж казала…
Краще б ти за Кнопкою стежила, а не повчала, раптом різко відповіла Ганна.
Дивись, як ти зі мною розмовляєш! Я ж для вас стараюся, образилась мама й пішла з дому.
Ганна залишилась сама, кружляла ввечері навколо будинку у відчаї, а потім повернулася додому й заснула, не знявши пальто.
Раненько Марічка прокинулась:
Мамо, мені снилася ялинка! Ми її прикрасили і знайшлася Кнопка!
У кімнаті на столі стояла маленька штучна ялинка. Але донька твердила потрібна справжня.
Тоді й Кнопка повернеться…
Ганна зітхнула. Купити справжню ялинку було їй не по кишені залишилося 85 гривень до зарплати.
Вона зателефонувала мамі, та відмовилася приходити:
Для тебе якась собака важливіша за рідну матір!
Дочка хворіла, нічого не їла. Коли все було готове до зустрічі Нового року, Марічка розплакалась:
Ні ялинки, ні Кнопки, ні тата…
Ганна лишила Марічку із сусідкою-бабусею та вибігла на вулицю холодний мороз аж до кісток, сніжинки крутилися навколо, але вона нікого не помічала: розгублено шукала Кнопку між будинками й парком.
Де ж ти, мала? безсило шепотіла вона, знову й знову обійшовши всі знайомі вулички.
Неочікувано опинилася на ялинковому базарі, де сердитий чоловік у кожусі чекав покупців біля останніх деревець.
Ялинку? Одна залишилася, ще й знижку дам, запропонував продавець.
“Напевно, його вже чекають вдома…” майнула в голові думка.
До нього підійшла молода пара, одразу взяла одну ялинку.
Ну що, будете брати? Остання лишилася…
Ганні стало ніяково. Грошей не було, та й ті, що вдома, не вистачило б.
Та побачила в кузові гору обірваних зелених гілок.
А можна… гілок трохи, якщо не потрібні? боязко спитала.
Та беріть, звісно, поможу донести, відповів чоловік і виніс оберемок зелені.
Вона подякувала, почала виправдовуватись:
Бачите, дочка захворіла, лежить і мріє про ялинку, а песик загубився… на свята геть не святково…
Чоловік уважно вислухав. Він і сам був самотній недавно дружина пішла до іншого. Раптом до них підійшов чоловік і спитав:
За скільки ялинку віддаєш?
Вже нема, сходьте до сусіда, махнув продавець.
Він подивився на Ганну:
Я вам допоможу ялинку донести.
Але в мене грошей нема…
Не треба.
Далі сталося диво, вірила б у нього тільки під новорічну ніч.
Чоловік відчинив машину, і на сидінні Ганна побачила Кнопку теплу, загорнуту у светр.
Як вона у вас? ледь втримуючи сльози, запитала Ганна.
Кнопка? А я її Ялинкою назвав. Бігала тут зранку, видно загубилась. До ніг прибилася, я й посадив у машину погрітись, посміхнувся Павло.
Павло виявився добрим чоловіком, швидко знайшов спільну мову і з Марічкою, і з Кнопкою.
Після Нового року у домі Ганни стало тепло й затишно, як ніколи досі. Хтозна, може, це новорічне диво подарувало зустріч двом хорошим людям, а може так уже написано в долі…
Я виніс з цих подій простий урок: навіть коли, здається, що втрачено все, варто відкрити серце для доброти й бути вдячним за маленькі дива. Щастя часто приходить несподівано під виглядом собаки-Ялинки, нової зустрічі й віри, що кожні наші труднощі це початок нового щасливого розділу.
