Двійня?! вирвалося у Ірини Олексіївни.
Жінка намагалася приховати своє невдоволення, але це їй вдавалося погано. Олеся чудово знала, що від свекрухи навряд чи варто чекати бодай краплини щирості. Вона ніколи її не любила, вважала, що її син Остап заслуговує на когось кращого. Хоча всі навколо говорили навпаки це Остап був занадто простий для такої дівчини.
Олеся була дуже привітною, вихованою й розумною. У свої двадцять три закінчила економічний факультет у Львові та цілком достойно влаштувалася на роботу в приватну мережу клінік. Так, вона родом із невеликого містечка на Тернопільщині, але її тато очолював місцевий завод, а мама була викладачкою університету. Тож складати Олексі ганьбу було б несправедливо. Проте Ірина Олексіївна вперто бачила перед собою «провінціалку».
Ну, що ж, вітаю! Яке щастя! Подвійне щастя! прохолодно бурмотіла вона.
Правда, брати участь у цьому щасті Ірина Олексіївна і не збиралася. Олесін стан весь період вагітності був дуже непростим спершу загроза викидня, потім передчасних пологів. Олеся то й справа потрапляла до лікарні, лежала на збереженні. Якщо Остап приїжджав до неї майже щодня, то його мама, яка жила буквально за два тролейбусних зупинки, жодного разу не відвідала невістку.
На виписку Ірина Олексіївна також не прийшла. Як Остап її не просив, перші сорок днів вона і близько не зявлялася.
Не положено! Раптом якусь заразу занесу! Нехай зміцніють, тоді і познайомляться з бабусею.
Дівчаткам виповнилося три місяці, коли Олеся випадково зустріла свекруху біля супермаркету. Ірина Олексіївна натягнула посмішку й через зуби спитала:
Ну як ви там, дівчата?
Олеся щиро посміхнулася:
Гуляємо! Візочок, звісно, габаритний, але що робити? Діткам свіже повітря потрібно!
Свекруха кивнула й вже хотіла піти, але тут її побачила стара знайома. Жваво помахала рукою й підбігла:
Іро! Привіт! Та це ж твої онуки?
Авжеж, Галю… Моє багатство!
Олеся пригадала Галину Петрівну й ввічливо привіталася.
Справжнє чудо! Олесю, як ти витримала? Така тендітна!
Олеся у нас героїня! підтвердила Ірина Олексіївна.
Молода матір була розгублена ще хвилину тому свекруха мало не втекла, а тепер перетворилася на лагідну бабусю. Галина Петрівна та Ірина Олексіївна защебетали… Олеся чула уривки: щастя мати двійню, Олеся все встигає, а Ірина Олексіївна допомагає доньці щодня… Вона дивувалася, скільки нового можна дізнатись про власне життя!
Нарешті Галина згадала, що їй потрібно до банку, попрощалася й пішла.
Ірина Олексіївна витримала ще хвилину, потім знову стала холодною і сухо попрощалася з невісткою.
Увечері Олеся розповіла про це Остапу. Той знизав плечима:
Олесю, це ж моя мама. Знати її значить слухати ці казочки. Вона і зі мною ніколи не заморочувалася, але оповідає, що уроки робила зі мною до ночі, хоча сама дивилася серіал і мого щоденника не бачила. З Ленкою гуляла по три години на здоровя, а насправді макіяж і зачіска, а я вигулював сестру Не бери близько до серця! Прошу.
Олеся багато разів чула такі історії. Але щоразу дивувалася, коли ставала героїнею цієї абсурдності.
***
Минали роки, а ставлення Ірини Олексіївни до дітей і онуків не змінювалось. Але тут сталася прикра біда: виходячи з таксі, Ірина оступилася й зламала ногу. В неї одразу визрів «геніальний» план.
Поживу трохи у вас! кинула вона Олесі та Остапу.
Подружжя переглянулося, обоє розуміли, чим це все обернеться. Але відмовити не змогли.
У домі почалося справжнє пекло. Їм довелося переїхати в дитячу, а спальню зайняла травмована Ірина Олексіївна. Вона ніби перетворилась на третього малюка її треба було годувати, прибирати, допомагати митися, постійно щось приносити з магазину.
Дівчаткам вже було два з половиною роки. Олеся спробувала повернутися на роботу хоча б частково, тож малят відправили в садок. Щоранку Остап із Олесею воювали з донечками, які плакали і відчайдушно чіплялись за теплі ліжка, не бажаючи їхати в дитсадок.
Якось перед самісіньким виходом у Остапа задзвонив телефон:
Мамо? Чого дзвониш? Ти ж у сусідній кімнаті!
Не можу встати, в мене ж нога зламана…
Мамо, тобі ж дали милицю
Мовчи, Остапчику! Щоби сказати те, що хочу вставати не треба!
Добре, слухаю
Мене цілковито не влаштовує цей шум зранку! Я не можу спати, поки ви ото носитесь, дверями грюкаєте, а ці ваші діти верещать без угаву!
Остап почервонів від злості. Увірвавшись у спальню, відчинив двері навстіж і крикнув:
Можливо, ти хочеш виспатися то може, дітей на тебе залишимо?!
Ірина Олексіївна завмерла від страху й образи. Незабаром, навіть не дочекавшись зняття гіпсу, покинула невістчину квартиру. Остап навіть зрадів, а от Олесю мучило почуття провини. Вона не бажала сварки між чоловіком і свекрухою, але що робити?
***
Зазвичай у пятницю Олеся працювала лише до обіду. Забирала дівчаток із садка, йшли додому, купували смаколики і вмикали хороший мультфільм, розкидавши подушки на підлозі. Ця п’ятниця не була винятком. Але раптом пролунав дзвінок у двері.
Олеся відчинила. На порозі стояла Ірина Олексіївна, тримаючи за руку Петра, сина доньки.
Ірино Олексіївно, щось сталося?
Ліна залишила мені Петра до вечора. Але мені терміново треба у справах! Посидиш із ним годинку-півтори? Будь ласка!
Олеся збентежилася, але Петрик був тихий і спокійний, на пів року молодший за її дівчаток, тож вона присіла й лагідно йому посміхнулась:
Петрику, залишишся зі мною?
Хлопчик тихо кивнув. Коли Олеся підняла голову, свекруха вже зникла у ліфті.
Коли заберете його?
За дві години, максимум!
І жодного прощання ні з Олесею, ні з власним онуком.
***
Остап прийшов додому близько сьомої. Побачивши, як його племінник їсть котлету на кухні, здивувався:
Привіт, друже! Як справи? В гості прийшов? А Ліна де?
Малюк усміхнувся дядькові, а Олеся тяжко зітхнула:
Це твоя мама привела На пару годин. А сама подалась у справах
І як давно почалася ота «пара годин»?
Майже пять годин тому
Олеся злякано глянула на чоловіка.
А Ліна де?
Я їй не писала Не хотіла підставляти Ірину Олексіївну їй же її довірили.
Остап стурбовано зітхнув.
Олесю, ти золота, але це ж ненормально! Мати, і навіть не сказала куди йде?!
Олеся похитала головою. Остап взяв телефон і подзвонив сестрі. Все їй пояснив, Ліна пообіцяла приїхати якнайшвидше.
***
Було близько пів на девяту. Діти гралися у кімнаті, а Олеся, Остап і Ліна сиділи на кухні.
Та скільки ми ще її чекатимемо? Дітям вже пізно не спати…
Олесю, хай один вечір ляжуть пізніше. А от з мамою треба розібратися.
Щойно Остап закінчив цю фразу, пролунав дзвінок.
Ну все, забираю Петра! діловито заявила Ірина Олексіївна.
Олеся лише ковтнула слину. Позаду себе вона відчула присутність Ліни й Остапа.
Мамо, ти совість взагалі маєш?!
Як це ви зі своєю матірю розмовляєте?!
Мамо, не перекладай відповідальність! Я ж Петра залишала ТОБІ! А не Олесі Що відбувається?
Ірина Олексіївна пирснула сміхом:
Та яка різниця, Ліно?! У неї своїх двоє Справляється ж! А в мене справи!
Мамо! Які справи? Чому такий цинізм? Ти запитала у Олесі?
Та про що тут питати!
Де ж ти була?
І тут у Ліни зявилася іронічна усмішка:
Спершу наша мама, певно, була в перукарні, зранку волосся було довше. А потім манікюр зробити, бо лак з червоного став рожевим.
Ірина Олексіївна почервоніла, але не могла нічого відповісти.
Тобі не соромно?! підвищив голос Остап.
Вона лише мовчала. Дивилася на своїх дітей.
Тебе раз на тисячу літ просять про допомогу, а ти одразу скидаєш онука на мою дружину?! Може, Олесі хочеться до перукаря, до майстра нігтів?
Тут свекруха надулася й, залишаючи ввімкнений свій сарказм, кинувши:
Які їй стрижки? Який манікюр? Вона у тебе селючка з Козятинців! Була і буде!
Запала мить паузи. А потім у квартирі пролунало:
Геть звідси!
Остап взяв маму під руку, провів до виходу і швидко зачинив двері. Коли підвів очі, побачив, що Олеся плаче. Він із сестрою кинулися її втішати.
Олесю розїдала образа, однак вона зрозуміла: й власних дітей Ірина Олексіївна не цінує. Це не її вина, що свекруха холодна. Скільки не намагайся бути доброю, для недоброго тобі все одно не догодити.
З того часу спілкування майже зійшло нанівець. Остап і Ліна часом допомагали мамі, але в життя сімї вона не втручалася. Довго ображалась, та бажання бути «поряд з дітьми» зрештою перемогло і вона пішла на примирення. Щоправда, з онуками Ірина не спілкувалася.
Лише одного разу, гортаючи месенджер, Олеся побачила статус свекрухи з фото всіх трьох онуків і підписом: «З Днем Бабусь усіх нас. Тих, що ростили онуків!» Олеся сумно всміхнулася, а увечері Остап із Ліною дружно пожартували над мамою. Олесі здавалося недоречним сміятися, але встояти було важко.
