Журнал. Київ, 22 травня.
Сьогодні згадую часи, коли щойно закінчив університет, і тоді мені здавалося, що попереду лише щастя. Тоді я був упевнений: прийшов час одружитися зі своєю першою і єдиною любовю Мирославою. Вона була не лише надзвичайно гарна, а й розумна саме писала магістерську роботу. Ми домовилися, що, щойно вона захиститься, одразу справимо весілля.
Мені довелося повідомити про це маму, і я сподівався, що вона зрадіє. Та на мене чекала зовсім інша розмова. Мама сказала, що погодиться на мій шлюб лише з Олександрою, нашою сусідкою, а не з кимось іншим. Вона прямо запитала, що для мене важливіше кохання чи карєра. Завжди мріяла бачити мене успішною людиною.
Родовід у Олександри був багатий, її родина мала заводи під Полтавою. Також мама знала, що Олександра давно закохана в мене, а я Думав лише про Мирославу, дівчину з простої родини. Мати Мирослави мала погану славу серед сусідів Про що люди говоритимуть?
«Я не хочу ще одну невістку, це твоє рішення!» гостро сказала мама.
Я довго умовляв її, але серце її залишалося камяним. Нарешті вона заявила, що якщо я одружуся з Мирославою, то накладе на мене прокляття. Я справді злякався. Зустрічався з Мирославою ще пів року, але наші стосунки згасали поступово.
У підсумку я таки одружився з Олександрою. Вона мене щиро кохала, але ми домовилися обійтися без весілля: я не хотів, щоб Мирослава випадково побачила наші фотографії. Родина Олександри була заможною, і після весілля я переїхав в гарний маєток її батьків. Вони допомогли і у пошуках роботи, але справжньої радості від життя я так і не відчув.
Я не прагнув дітей. Олександра невтомно намагалася переконати мене змінити думку, та коли зрозуміла, що спроби марні, сама подала на розлучення. І коли це сталося, мені вже було сорок, а їй тридцять вісім. Згодом вона вийшла вдруге заміж, народила доньку й стала справді щасливою.
Я мріяв знайти Мирославу, шукав її всюди, та вона мов крізь землю провалилася. Нарешті знайомі розповіли: після нашого розставання вона поспіхом вийшла заміж за першого зустрічного, який виявився жорстоким. Від його жорстокості Мирослава загинула.
Відтоді я не можу жити по-іншому повернувся у стару квартиру батьків на Оболоні і став пити, сподіваючись заглушити біль. Щовечора розглядаю старі фото, де ми з Мирославою сміємося, і не можу пробачити матері…
