Ой, слухай, маю тобі розповісти одну історію, яка завжди зі мною. Якось ранком, коли їхала маршруткою до університету в Києві, побачила чоловіка, років пятдесят, якось невпевнено тримався за поручень. Спершу подумала, може випив, але придивилась щось явно не те. Ми з ним випадково вийшли на тій самій зупинці, і мені стало цікаво, що з ним. Спостерігала, як він йде, а ноги його якось не слухаються, і я, не вагаючись, підійшла до нього: «Вибачте, ви добре себе почуваєте?» Він глянув на мене очима повними розгубленості та болю видно було, що йому кепсько. Я стояла, не знаючи, що робити, а він раптом упав просто на тротуар. Я намагалася привести його до тями, але безрезультатно. Люди довкола просто проходили повз, навіть не озирнулися
Не гаючи часу, набрала екстрену службу 103, і швидка буквально за хвилину приїхала. Лікарі сказали, що я молодець, бо якби не моє втручання, все могло б закінчитись дуже погано. Після цього я пішла на лекції, а серце бється і руки тряслися від пережитого. Жили ми з мамою удвох, бо тата ніколи не знала, а мама працювала прибиральницею. Ми разом чистили сніг біля будинку, щоб заробити на хліб. І тут підїжджає до нас крута іномарка, з якої виходить неймовірна жінка. Підходить до нас і каже: «Лікар дав мені ваш номер. Ви врятували життя моєму батькові. Якби не ваш дзвінок, він би не вижив», і простягнула мені конверт зі словами вдячності там була сума в гривнях, яку ми з мамою ніколи й не мріяли отримати. Цей несподіваний подарунок значно полегшив наші фінансові труднощі, і я часто згадую той момент.
Після закінчення ліцею я пішла служити в армію. Мама казала: «Ти моя найбільша гордість. Ти став справжнім чоловіком». Саме тоді я зустріла Софію таку дівчину, з якою хотів провести все життя. Перед тим, як зробити вирішальний крок, запросив її познайомитися з мамою. Мама одразу полюбила Софію вона була вродлива, розумна і мала прекрасний характер, який їй прищепили люблячі батьки.
Потім настав час познайомитися з родиною Софії. Коли її мама побачила мене, мовчки стояла, а потім тепло посміхнулася і обійняла мене. «Софіє, памятаєш історію про хлопця, який врятував життя твоєму дідові? Того дня він поспішав на роботу, але машина зламалась, довелося їхати маршруткою. В маршрутці відчув сильний біль у грудях і знепритомнів, а цей чудовий хлопець не розгубився одразу викликав швидку і залишився з ним до кінця», з усмішкою згадала мама Софії. Прийом був щирим і теплим, і ми зрозуміли, що доля вдруге звела нас разом. Усі були щасливі, а я відчув, що став частиною справжньої української сімї.
