Дивлячись у вікно, я помітила, як якась мама веде доньку під ручку в парку ім. Шевченка й щось лагідно бурмоче одразу повіяло дитинством. Пригадалася моя мама, як вона відводила мене в садочок, ми їли пломбір на лавочці, вигравали «Козаки-розбійники» й сперечалися, чи морозиво з полуницею смачніше, ніж із вишнею. Зараз війнуло тугою: нема вже тієї мами, а щока раптом стала вологою. Сльоза, як на зло, не питає дозволу скотитися.
Тут мене обірвав рідний брат Мирослав питає, коли вже я збираюся вертатися у Київ. Ну, думаю, відпочинь, тільки сіли помянути маму, а тобі вже столиця на умі.
Кажу, мовляв, треба ще й до нотаріуса зайти. А він із місця в карєр: ти, значить, квартиру матусі хочеш собі забрати! І тут як вихопиться наша тітка Галина підтримала його, мовляв, я змалечку спокуслива. Навіть на поминках їх понесло: брат накинувся з криком, аж люди збилися докупи й незручно стало і так боляче, а тут ще це.
Коли всі розійшлися, тітка Галина підскочила до мене з очима, як у сичуг каже, продадуть мамину квартиру й куплять по однушці для Мирослава й її доньки. А ти, мовляв, вертайся у Київ, стомлена ти наша, живи собі на повну і забудь дорогу в Полтаву.
Стою в шоці та з образою: чим я заслужила таку «любов»? Рушила до маминої квартири попросити бодай щось на згадку: фотокартку чи книжку з автографом. А там замки поміняні! Брат із братовою, Марина ґречна, викинули мене з порога так, ніби я не рідна, а злодійка з Сорочинців. Жодної крихти співчуття.
Тоді вирішила: досить! Тим паче, що до того я їх обох фінансово підтримувала і ліки купувала, і медсестру мамі наймала, хоча вони жили там самі. А потім про смерть мами взагалі дізналася від знайомих на Фейсбуці! Мирослав навіть не повідомив мабуть, сподівався й далі отримувати мої гроші на «мамині потреби».
Все, набридло! Зателефонувала йому кажу: подаю до суду, хай уже суд вирішить, кому дістанеться квартира на Героїв Дніпра. Він, видно, злякався, хоч робив вигляд, що нічого не сталося. Але ж я теж з характером піду до кінця, аби не сидіти потім в Києві з пустими руками й душою, вперше в житті не підставляючи ліву щоку після правої.
Така от була сімейна сага на український лад із морозивом, іронією та непрошеною братовою драмою, що цінує квадратні метри понад людське тепло.
