Я завжди вважала, що він той самовпевнений «золота дитина». Карпо мав усе, про що можна лише мріяти: окрема квартира в центрі Києва, власний автомобіль, брендовий одяг.
Я ж завжди залишалася непомітною сірою мишею. Приховувала, що мої батьки зловживають алкоголем, і що працюю ще з чотирнадцяти років. За цей час навчилася шити, тому підробляла лагодила та шила одяг для знайомих.
Одразу на початку навчального року одногрупники вирішили влаштувати вечірку. Найбільше мене здивувало, що запросили й мене. Я так прагнула довести всім, що щось варта.
На сукню грошей не було зшила її власноруч. Зачіску мені зробила сусідка з підїзду. Коли прийшла на вечірку, друзі мене не відразу впізнали. Карпо мене також помітив всю ніч пильно за мною спостерігав. Я намагалася непомітно зникнути, але він мене наздогнав і запропонував підвезти додому на авто.
Я назвала адресу сусіднього будинку, бо соромилася показати, де живу насправді. З тієї ночі ми почали спілкуватися, повільно закохалися одне в одного. Він зовсім не здавався зверхнім ставився до мене як до рівної.
Та все було добре, поки однокурсники не дізналися, що я працюю швачкою, і почали мене висміювати. Було страшенно соромно хотілося просто провалитися крізь землю. Я не витримала, втікла до деканату і написала заяву на академвідпустку.
Думала, що через рік усі мене забудуть і, може, навіть переведуся на інший факультет. Зараз розумію, як це було нерозумно, але тоді мені здавалося, що це єдиний вихід. Я змінила номер телефону так закінчилися мої стосунки з Карпом. А через два місяці дізналася, що вагітна.
Мені не було кому розповісти цю новину. Днями працювала, ночами плакала в подушку. Мої батьки були байдужими й постійно вимагали грошей на горілку. Моя хрещена помітила, що мені важко, й забрала мене до себе.
Коли я розповіла їй усе, мені трохи полегшало. Вона була тією, хто супроводжував мене до пологового й першою почула, що у мене народився син. Він був біленьким, з блакитними очима справжній янголятко. Я не могла намилуватися ним.
Раптом я отримала SMS від Карпа. Він писав, що дуже нас любить і хоче бути з нами. Наступного дня мене виписали з пологового, і я дуже боялася зустрітися із коханим поглядом. Памятаю, як стояла з малюком на руках біля дверей і тремтіла від страху не насмілювалася йому дивитися в обличчя.
Якою ж я була дурною тоді майже рік свого щастя сама собі забрала. Як взагалі могла подумати, що зможу відмовитися від коханого? Тільки коли побачила, з якою ніжністю Карпо дивиться на нашого сина, як обережно його обіймає, зрозуміла усе.
