Ой, мамо, ти знову смажиш рибу, сказала Соломія, заглянувши на кухню. Та ніби я вже відкрила вікна й увімкнула витяжку, відповіла Оксана.
Останні чотири місяці, відколи донька переїхала жити до неї, Оксана не раз шукала виправдання своїм діям: то підсолила борщ, то склала сорочку не там, то телевізор у кімнаті доньки замісць тихо гуде.
Оксана навіть не помітила, як почала ходити навшпиньках у власній квартирі. Вона старалася все робити обережно, щоб не турбувати доньку й зятя. Спершу все було добре…
Після весілля Соломія з чоловіком вирішили жити окремо стали орендувати квартиру в Києві. До мами навідувалися лише на вихідні. Це було зрозуміло: у них робота, свої справи.
Одного дня Оксана відчула себе зле. Сусіди викликали швидку. За кілька хвилин приїхала й донька. Коли Соломія повернулася з лікарні, вона сказала мамі: Готуємо тобі сюрприз. Думаю, тобі сподобається. Побачиш усе вдома.
Оксана зайшла в квартиру й відразу побачила пакети в коридорі. Ми поговорили й вирішили: тепер житимемо з тобою. Допоможемо у всьому.
Оксана була здивована. Спочатку Соломія справді допомагала: прибирала, готувала, прасувала білизну. Але через два місяці донька забула, чому повернулася. Оксана одужала, почала знову все робити сама. Коли діти були на роботі, вона готувала та прибирала. Донька не раз просила Оксану нічого не робити й дозволити їй піклуватися, але Оксана переконувала: я почуваюся набагато краще.
Соломія з чоловіком швидко побачили переваги спільного життя: не треба платити за оренду, все чисто і їжа завжди готова.
Мам, сьогодні до нас прийдуть друзі. Чому б тобі не піти до сусідки на чай? Так нам буде зручніше, а ти не сумуватимеш, одного разу запропонувала донька.
Оксана не хотіла виходити ввечері, тим більше сусідка рано лягала спати. Надворі було тепло, тож вона просто гуляла біля дому, дихала свіжим повітрям. Час йшов, гості не поспішали. Оксана хотіла відпочити, але чекала дзвінка від доньки, коли можна буде повернутися.
Сусід на імя Іван, із собакою, проходив повз, а за півгодини повернувся й побачив Оксану на лавці. Ви добре себе почуваєте? спитав він. Просто мої гості, не хочу їм заважати, відповіла Оксана. Ви ж мене памятаєте, я живу на першому поверсі. Так, звісно.
Вони зустрічалися кілька разів, але обмежувались короткими вітаннями. У Івана нещодавно померла дружина, діти живуть окремо. Ходімо до мене на чай. Я сьогодні допізна не спав, та й вже прохолодно. Зателефонуйте доньці й скажіть, що гостюєте у мене. Оксана набрала номер, але Соломія не відповіла мабуть було не до мами. То ходімо, погодилась Оксана.
Вони пили чай та спілкувалися. Раптом Соломія зателефонувала: Мамо, де ти? Гості давно пішли, ми вже лягаємо спати, а тебе все нема.
Голос доньки знову був напружений. Оксана не розуміла, в чому вона знову помилилася. Вона почала збиратися додому. Іван провів її.
Мені всього лиш піднятися кілька сходинок, сказала Оксана. Проведу, так спокійніше, відповів Іван.
З того часу Оксана стала частим гостем у сусіда: то чай, то вечеря разом.
Іноді Іван сам готував щось за своїм рецептом. Того разу Оксана знову сиділа у нього, бо вдома День народження зятя, гості. У тебе так тихо й спокійно, якось сказала вона. Залишайся зі мною назавжди, запропонував Іван. Він глянув так, що Оксана одразу зрозуміла: він не шуткує. Подумаю, відповіла вона з усмішкою, хоча вже знала: погодиться.
