«Замовляти фіолетові шпалери», мовив чоловік Христини. «Ти не бачиш, що вони не пасують до кольору підлоги? Краще вже якісь бежеві»
«Моя мама терпіть не може бежевий, ти ж сама це знаєш».
«А твоїй мамі головне аби було безкоштовно», відповіла Христина з посмішкою.
Свекруха якось ненавязливо натякнула, що було б чудово оновити їй оселю. Христина промовчала. Але її чоловікові ідея дуже навіть сподобалась. Зрештою, це ж питання материнської благодійності! Христина була не в захваті, та особливо не перечила. Ну, це ж не її справа та і не її мама. Захоче хай сам робить, а якщо вмовить то вже так і буде. Вся ініціатива від мами. Дякувати? Не дочекаєшся, просто список вимог.
«Христино, це ж не безкоштовний ремонт, а синовій внесок», заспокоїв її Андрій.
«Авжеж, авжеж. Якби ще премію видала за старання».
Бо що може бути краще для мами, ніж дрібка халяви? Вона ще змалку нашіптувала синові: «Ну, якщо не сподобається все переробимо». Христина мала рацію. Ремонт нарешті скінчили, повернулася мама. Оглянула квартиру і як завжди:
«Ну, не те Шпалери зовсім не як у моїй голові. І кухня зовсім не підходить. А шафи? Ну що це за шафи? Все так безглуздо зроблено, аж язик не повертається сказати. Я вас до суду подам!»
«І на кого, перепрошую, в суд збираєшся? На рідного сина, що за свої гроші старався?»
«Та Христино, пожартувала я!»
Настрій у мами, прямо скажемо, був і в кращі дні. Свекруха мріяла про ремонт під єврорівень, а отримала звичайний все нове, чисто, акуратно, але не на ті суми, про які вона мріяла. Вочевидь, тому й не вклала душу в «дякую». Бо і Андрій, і Христина не так щоб жили у маєтках: зробили все, що могли, і на ті гроші, що мали гривні, а не долари. Жодного компліменту, ні пучечки петрушки вдячності.
«Христино, здається, мамі не сподобався наш ремонт», якось пожалівся Андрій.
«А їй хоч щось в житті подобається?»
«Ну, хотіла щось краще»
«Але ми ж не Ротшильди!»
«Може, нам позичити у когось гроші?» вискочила свекруха з новою ідеєю.
Христина була майже впевнена мама навіть не чула, що в них давно немає таких коштів. Ну, хіба заради її ради вони би ще й ледве в борги влізли. Ще й ті потім віддавай, з відсотками. Але Христина подумала: ні, досить, досить цирків. Але Андрій випередив:
«Мамо, які ще кредити? Ти ж знаєш, як я до цього ставлюся, особливо коли мова про ремонт. Все зроблено якісно, зі смаком. Що ще треба?»
«Кухню хоча б переробити», буркнула мама і гордо пішла з кімнати.
«Андрію, гляди совість вона таки геть втратила!»
«Христино, ти ж знаєш, у неї характер не з легких».
В епіцентрі був такий людський ярмарок, що годі було знайти вільний куточок. Христина тримала в руках нову скатертину, Андрій пару труб із сантехнікою. Здавалося, нічого особливого не взяли, а ціна вийшла, як за весілля купа гривень пролетіла. Складається відчуття, що цей ремонт не закінчиться ніколи.
Раптом Христина зупинилась як вкопана:
«Ти ж казав, що грошей на ремонт більше немає!»
«Ну, довелося трохи позичити»
«Мене вже дістало!», відрізала вона, кладе скатертину назад на полицю. «Нехай купують ті, у кого нерви міцніші. Ми вже достатньо зробили для твоєї мами. Позичати ще гроші на її забаганки? Ні, стоп. І, до речі, на цю тему навіть не починай зі мною суперечки!»
Христина рушила до виходу. Андрій поспішив за нею. Хоч мама, хоч не мама, але досить з них того карантину ремонту.
