Ця історія трапилася кілька місяців тому, мов дивний сон, де час пливе у зворотному напрямку, а тролейбуси літають крізь небо над Києвом. Ввечері Володимир повертався з аеропорту “Бориспіль”, куди їздив зустрічати маму із загадкової країни снів. На шляху, посеред змитого дощем шосе, він помітив дівчину на імя Соломія, яка стояла у калюжах, ніби чекала когось із минулого.
Володимир зупинив машину, його серце забилося нереальним ритмом. Коли Соломія сіла до його салону, він накинув на неї свою вишиту куртку, бо вона була промокла наскрізь, ніби щойно зійшла з хмар. Її очі розчиняли ніч, а слова звучали приречено: рідний батько здійняв на неї руку, і вона просила завести її на вокзал. Там, серед незнайомців із валізами з насінням соняшника, вона мала перечекати ніч, обираючи подальшу долю.
Але Володимир відчув, як невидимі маки розквітають у його душі. Не міг покинути Соломію в халепі. Він запросив її жити до себе, на свою маленьку київську квартиру з вікном, що відчиняється прямо на Либідь. Так вони стали сусідами по сну.
Минуло три місяці, і раптом сюжет сну загорнувся несподіванкою: Соломії стало зле. І виявилося, що вона вагітна. Володимир, спійманий між страхом і зачудуванням, не одразу зрозумів, чи це радість, чи ще один привид нічного Києва. Але зрештою, у його снах немає місця перериванню життів, тому він твердо вирішивні за що. Він зробив Соломії пропозицію, під вікнами дзвеніли трамваї, а собаки на Лукянівці аплодували своїм гавкотом.
Найдивніше відтоді Володимир почав розповідати всім знайомим, як смачно готує його дружина і яка вона чудова господиня. Проте є таємниця, яку ховає від світу: він жодного разу не вмів по-справжньому кохати жінок. Він залишився із Соломією лише з жалю, ніби це його роль у цьому нескінченному сні. І хоча невідомо, скільки триватиме їхній шлюб доки у Києві буде шуміти дощ чи співатимуть ранкові трамваї Володимир щасливий бачити світло усмішки Соломії у цій химерній реальності.
