Завжди була впевнена, що він самовпевнений золотий хлопець. Карпо мав усе, що тільки можна було собі уявити: окрему квартиру, авто, гарний одяг з брендових магазинів.
Я завжди відчувала себе сірою мишкою. Приховувала той факт, що мої батьки зловживали алкоголем і що я працювала ще з чотирнадцяти років. Саме тоді навчилася шити, тому шила й ремонтувала одяг для друзів.
На самому початку навчального року одногрупники вирішили влаштувати вечірку. Мене найбільше здивувало, що запросили і мене. Я так прагнула довести всім, що щось із себе уявляю.
У мене не було грошей на сукню, отож я пошила її власноруч. Сусідка допомогла мені зробити зачіску. Коли я зявилася на вечірці, знайомі мене навіть не впізнали. Карпо звернув на мене увагу й слідкував за мною цілий вечір. Хотіла тихцем піти, але він мене наздогнав і запропонував підвезти на машині.
Я назвала адресу сусіднього дому, бо соромилася показати, де живу. Від тієї ночі ми почали зустрічатися і поступово закохалися одне в одного. З ним я не відчувала різниці між нашими статусами: Карпо поводився так, ніби ми абсолютно рівні.
Все було добре, поки одногрупники не дізналися, де я підробляю, і почали з мене насміхатися. Мені хотілося провалитися від сорому. Не залишалось нічого, окрім втечі я пішла до деканату і написала заяву на академку.
Думала, що через рік про мене забудуть, і, можливо, навіть зможу перевестися до іншого вишу. Тепер розумію, що це була абсолютна дурість, але тоді мені здавалося це єдиний вихід. Я змінила номер телефону, цим остаточно обірвавши стосунки з Карпом, а через два місяці дізналася, що вагітна.
Розповісти було нікому. Працювала майже без відпочинку, а вночі плакала в подушку. Батьки, як завжди, вимагали грошей на алкоголь. Моя хрещена це побачила і вирішила забрати мене до себе.
Коли я відкрилася їй, стало трохи легше. Саме вона була поруч, коли я їхала в пологовий, і першою дізналась про народження мого сина. Він був білявим хлопчиком з блакитними очима справжній янголятко. Я могла дивитися на нього годинами.
Одного дня мені прийшло СМС від Карпа: він писав, що дуже нас любить та хоче бути поруч. На наступний день мене виписали з лікарні. Я шалено боялася зустрітися з ним очима. Досі бачу, як стою біля дверей, пригортаю сина й не наважуюсь подивитися на коханого.
Як же я була дурна, що відмовилася від року щастя. Як могла навіть подумати покинути його назавжди? Зрозуміла це лише тоді, коли побачила, скільки любові й ніжності було в очах Карпа, коли він обіймав нашого сина.
