Після пяти років шлюбу дружина мого брата залишалась для нашої родини чужою людиною, аж поки недавній приїзд не відкрив нам очі. Мій брат Андрій після університету переїхав до дальнього міста, плануючи повернутися додому через рік, але доля все вирішила по-іншому. Там він зустрів дівчину на імя Лєся, і дуже швидко вони зіграли весілля, а Андрій залишився жити в новому місті назавжди. Через певні обставини я не зміг бути на їхньому весіллі, і тільки моя мама мала коротку нагоду поспілкуватися з його дружиною.
Минули роки, але нагоди відвідати їх у нас так і не було. Лише цього року брат повідомив, що вони з Лесею подорожують по кількох містах, і в маршрут включили дводенну зупинку в нас. Я був радий, готувався зустрічати гостей у нашій малесенькій квартирі або перевезти всіх до діда в село, де можна було зручно всіх розмістити. Ейфорія швидко змінилася на розчарування, відколи я зустрів Леся на вокзалі. Вонаразу ж почала скаржитися на дорогу, зневажливо коментувала усе довкола.
Приїхавши на дачу, її невдоволення лише зросло: вона різко відреагувала на сільський душ і туалет. Сквітливе ставлення та нескінченне бурчання змусило брата одразу везти її до міста, а я з дружиною залишились в повному нерозумінні. Коли повернулись додому, вона вередувала і щодо їжі не їла жодної страви, яку ми з любовю готували, і навіть до овочів відносилася з підозрою.
Наче цього було замало, наступного дня під час прогулянки містом Лєся знову проявила свою непривітність, поводилася як примхлива дитина. Я ледве дочекався, коли можна буде попрощатися й відвезти їх на вокзал. Не розумію, як мій брат витримав із нею пять років, адже справжня її сутність стала очевидною лише після двох днів у нашому домі.
