Син мого приятеля просто золото хлопець. Гарно вчився, закінчив університет, знайшов роботу, працював до сьомого поту. Тепер він заможний власник бізнесу, має хатинку під Києвом та квартиру в самому центрі одним словом, не син, а просто диво, не хлопець, а мрія!
Але як завжди у таких історіях, є це злощасне “але”. Одружився з дівчиною. Не просто з дівчиною, а з царицею вселенської бурі. Дівчиною, у якої рідня рак на горі свиснув, сама зла, ревнива й язикатенька до жаху. І це не зі слів моєї подруги, що віддала єдиного сина ледь не в пазурі, а чиста правда.
Спочатку ця фурія з хати вигнала всіх друзів чоловіка: “Нащо вам ті ‘друзі’? Приходять лише горілку сьорбають та на гривні вас дурять! Хай ідуть собі!”
Потім потихеньку “відчепила” і всю родину. А родина у них, знаєте, велика, дружна: свята справляють разом, телефонують щодва дні сімя міцна, ще й якісна.
Нова дружина, коли чула запрошення від родичів, очима до стелі закочувала “Нам воно треба сьогодні?”, а сама вигадувала собі “важливі справи”, якщо кликали у гості. А коли хтось збирався до них погостювати, то у неї, бачите, раптова мігрень і все, прийом скасовується.
Зрештою, тільки мама зрідка навідувалася, бо дуже сумувала за онукою, та й за сином скучила, що вже й душі не чаяла.
Але і тут обовязково дружина скандал влаштовувала.
Не з криками, ні, все благородно: дивиться зверхньо і шипить: “Я ж тобі сто разів казала! Не вези дешевих подарунків у нас все має бути по-людськи, а ти знов цих дешевок натягнула”.
Син мовчки кивнув і каже: “Мамо, ну в імя всього святого”
Вчора зустрілися ми з нею та ще однією знайомою. Моя подруга ллє сльози, тримає телефон трясучими руками а там смс від невістки: “Ми з чоловіком вирішили, що варто би вам поки що до нас не приходити”.
Ридає й каже: “Син подзвонив і заявив: ‘Мамо, ви постійно ображаєте мою дружину. Як тільки ви приходите, вона потім три дні до себе не може прийти'”.
І от сидимо і зітхаємо. Бідолашна! Яке їй фартануло Яка ж невістка невдячна.
А тут одна наша знайома каже: “А до чого тут вона? Це ж ти виховала такого сина безсердечного”.
Я на неї мало не кинулася: мовляв, нічого ти не розумієш! Що йому було робити, якби вона така жорстока? Він жертвував заради сімї, заради миру у світі! Ти б бачила, який він золотко був у шостому класі сам намалював листівку мамі до 8 Березня!
І якби не ця його жінка
А вона лиш знизала плечима: мовляв, якщо чоловік по-справжньому хороший, то жодна дружина його на пакості не спонукає. І пішла собі з піднятим носом.
І тут мені як просвітлення: все життя мені вкладали у голову, що гарний чоловік підвертає під себе погану дружину.
А виявляється людина просто така, яка є, і винна не лише дружина, що він так чинить.
Така от історія по-українськи!
