Звички родини мого чоловіка доводять мене до відчаю, не можу ходити до них у гості.
Я не можу відвідати батьків мого чоловіка, мені буквально нудить від деяких їхніх звичок. Не стримую себе, збриджено сидіти з ними за одним столом. Я готова поговорити з ними, але до столу сісти не можу. Мій чоловік не бачить у цьому нічого страшного, а свекруха вважає мене розпещеною панянкою, яка завжди перебирає.
Добре, що ми з чоловіком живемо окремо, слава Богу. Проте, на жаль, не так далеко від його батьків, щоб обмежитись лише телефонними розмовами доводиться все ж таки навідуватися до них. Для мене такий візит суцільний стрес, постійно вигадую причини, щоби не ходити туди. В цілому, сім’я у чоловіка звичайна батько й мати, працюють, обоє з вищою освітою. В оселі затишно і все на своїх місцях, але щойно вони сідають їсти мене морозить до кісток. Я, можливо, трохи перебірлива: ніколи не зїм нічого з ложки чоловіка, якщо він уже її облизав. Просто не можу себе пересилити, навіть якщо дуже намагаюсь.
Якщо з чоловіком поступово якось звикаєш до спільного побуту, до його батьків не пристосовуюся ніяк. І у них усе простіше не буває. Наприклад, свекруха заправляє салат у великій мисці, пробує його сіль, облизує ложку й кладе її назад у салат. Це просто гидко, навіть говорити важко.
Чи в іншому випадку всі пють горілку, а я зазвичай приношу собі келих вина. Свекруха може цілком спокійно взяти мій келих, щоб його спробувати. Навіщо? Це ж зовсім негігієнічно! Вона для мене чужа людина. Я намагаюся непомітно міняти келих, але не завжди вдається. Поведінка свекра, чесно кажучи, мене дратує: цілий вечір жартуватиме, часто досить різко. Чоловік інколи втручається, але нічого не змінює.
До того ж, свекруха має ще одну звичку: якщо не доїла суп, просто виливає залишки з тарілки назад у каструлю і ставить у холодильник, якщо там немає сметани чи майонезу. Так же вона робить з будь-якою їжею навіть з тими салатами, які лишилися після гостей на тарілках. Через це я ніколи не їм у свекрів нічого, що не приготоване щойно. Велика ймовірність, що там залишки чиїсь з інших тарілок.
І ще моя свекруха має такий «солодкий» звичай: перед тим, як посмажити щось на сковороді, вона плює туди, щоб перевірити, чи нагрілася. Лише подумайте в XXI столітті! Є ж стільки інших способів. Але, за її словами, від високої температури все згорає, і це нормально. А мені після такого навіть уявити гидко, що я щось їм з цієї сковороди.
Крапкою стало те, що я побачила: після ще одного застілля миску з картоплею і гуляшем, замість одразу вимити, віддали собаці, щоб доїв. Потім цю ж миску ставлять у мийку разом з іншими тарілками, наче так і треба було.
Я не витримала й обурилася ну як так: їсти з миски після собаки? Але на мене подивилися як на дурепу і сказали, що посуд миють гарно, все чисто. Байдуже! Собаці не місце з людської посуди їсти. Я навіть запропонувала свекрусі мити собачу миску й їсти з неї, раз, за її логікою, шкідливого нічого нема. Свекруха дуже образилася. А що я сказала? Її логіка ж: раз чисто, то яка різниця? Чоловік потім казав, що я перебільшила, а я й досі вважаю, що я права.
Я зовсім не хочу їздити до свекрів. Хоча б могла брати з собою свої страви і посуд, тоді хоча б знала, що їм. Але, звісно, вся святкова атмосфера буде зіпсована, а свекруха відчує себе дуже приниженою. Не знаю, як бути. Не хочу псувати відносини чоловіка з його батьками, та й сама не хочу там бути, бо воно мені не до душі.
Я мрію переїхати в інше місто, наприклад, до Львова чи Одеси, щоб не доводилося їздити в гості до свекрухи. Я й не проти поспілкуватися з нею телефоном, але їхати не хочу й не можу.
