Я познайомилася з Олегом рік тому. Він мені запевняв у своїй відданості й вірності, говорив, що його почуття до мене справжні. І справді, ми мали багато спільного. Обоє пережили невдалі шлюби. Оба потребували підтримки та співчуття. Мені здавалось, що нарешті ми це знайшли одне в одному. Та, як виявилося, він був просто тим, хто хотів скористатися мною. У всіх можливих сенсах.
Друзі попереджали мене, щоби я не поспішала й не впускала його до себе додому. Але я відмахувалась і не хотіла нікого слухати. Мене навіть не насторожило те, що в тридцять років він не мав постійної роботи. По суті, він був майже бездомний. І навіть не вмів водити авто. Але я жила ілюзіями, думала тільки про романтику, не мислила тверезо. Вела себе, наче школярка.
Але коли він не зявився додому тієї ночі, а зранку я виявила, що зникли гроші, тоді я, нарешті, задумалася. Це був момент, коли відкрилися очі. Ось і вся історія.
Я навіть намагалася знайти йому роботу. Він харчувався за мій рахунок. Я купувала йому речі. Разом ми відвідували різні місця у Львові ресторани, торговельні центри, куди він, певно, ніколи раніше не потрапляв. Вів себе ввічливо, з моїми родичами та друзями завжди був чемним, навіть не сварився ні з ким. Я, наївно, вірила, що він може змінитися, що з часом він одумається.
Але я помилялася. Моя терплячість вичерпалася повністю. Довелося попросити його залишити мою квартиру. Він зовсім не розгубився і ще намагався прихопити із собою мій телефон, який я йому подарувала. Але я нагримала на нього і пояснила: хай забирає тільки те, що сам принесів.
Було мені прикро? Звичайно! Шкода рік життя, витраченого на нього? Безперечно! Зрештою, та помилка коштувала мені дорого як у гривнях, так і в емоціях. Цей «нахлібник» повністю користувався мною. Тепер знаю: буду мудрішою.
Не давайте себе водити за ніс, як це зробила я. Будьте уважними, обачливими. Добре перевіряйте, наскільки щирі ваші обранці. Якщо бачите біду рятуйтеся. Не зволікайте. Відповідайте взаємністю лише тим, хто цього гідний.
