Відійди від мене! вигукнула Галина до Катерини, яка вся була в сльозах. Будуй своє щастя сама, без нього!
Але Тарас мій чоловік. Ми виховуємо доньку. Не можна шукати добробут на нещасті іншої людини.
Не починай з цього! роздратовано одказала Галина. Хіба це життя без кохання? Не Тарас дитину залишає, а ти. Я нічого не маю проти, якщо він зустрічатиметься зі своєю дочкою.
Галина розвернулася й пішла. Того ж вечора Тарас усе вирішив для себе: зібрав речі й пішов від Катерини. Жінка благала його не робити дурниць, намагалася знайти причину: чим же суперниця краща за неї?
Я більше не можу з тобою жити. Ти мені байдужа. Це не те саме, що з Галиною. Я почав нове життя з нею.
Минуло кілька місяців. Катерина довго не могла оговтатись від болю, та поступово зрозуміла: треба жити далі, як би важко не було. Донька росте, їй потрібна підтримка. Катерина за освітою економіст.
Вона вирішила спробувати себе в бухгалтерії. На співбесіді директор фірми відразу прихильно до неї поставився, відзначивши її відповідальність та прагнення рости у професії. На щастя, мати Катерини погодилася доглядати онуку.
Катерина повністю віддалася роботі, вирішила відкласти особисте життя. Працювала наполегливо, з часом стала заступницею директора. Тривалий час єдиним чоловіком, з яким Катерина спілкувалася майже щодня, був її керівник пан Богдан. Він був чемний і уважний. Катерина відчувала до нього симпатію, але знавши, що у нього сімʼя і діти, навіть не наважувалась уявити інше.
Проте Богдан був іншої думки. Якось він сказав Катерині прямо, що любить її давно, готовий залишити дружину й дбати про її доньку.
Попередній біль довго не відпускав Катерину, і вона не знала, як вчинити. Та добре памятала, як колись сказала коханці свого чоловіка: Не можна побудувати щастя на чужому горі.
Богдан однак не здавався. Минув час, і їхній службовий звязок переріс у щось більше. Щоразу він повторював, що не любить жінку, з якою живе, і шлюб їхній був помилкою. Катерина вагалася. Вона чула, як Богдан сперечався зі своєю дружиною, і знала, яку біль та перенесла. Катерина не знаходила в собі сил зруйнувати родину іншої жінки. Вона боялася зіткнення з дружиною Богдана. Але одного вечора, виходячи з роботи, Катерина помітила незнайому жінку, що прямувала до неї. Вона миттєво здогадалася, хто це.
Жінка зупинилася і, здивована, дивилася на Катерину мовчки.
Ви це? запитала вона.
Так, ледве прошепотіла Катерина. Перед нею стояла Галина.
Галина почала запевняти Катерину, що сто разів була права не можна будувати щастя на сльозах інших.
Згадай, що ти мені сказала колись! холодно відповіла Катерина.
Так, я помилилася. Не мала права забирати твого чоловіка в тебе. Все у житті повертається бумерангом. Але, благаю, не відбирай його в мене. Я ніколи нікого так не кохала, як Богдана. Саме через нього я залишила твого чоловіка. Я не зможу жити без Богдана. Ти була на моєму місці, ти розумієш, як це болить. Прошу тебе в тебе є дитина, змилуйся…
Замовкни! перебила її Катерина.
У Катерини не було бажання мститися суперниці, навіть якщо це була Галина. Богдан же зміг переконати її, що на щастя мають право всі.
Катерино, якщо я залишуся з нею, три людини будуть нещасними: я, ти і Галина. Нічого не зміниться. Я її не люблю якщо чесно, ніколи й не любив. Я піддався її наполегливості. Я залишу Галину так чи інакше.
Катерина довго думала, але зрештою зрозуміла в оманливій стабільності Галині та їй самій немає місця для справжнього щастя. І навіть якщо Богдан залишиться зі своєю дружиною, а сама вона у самотності, навряд чи це принесе комусь радість. Катерина вирішила кожен має право на щастя, і вона дала йому шанс.
