Усе життя я намагалася виховати сина так, щоб найперше він поважав жінок бабусю, маму, дружину, доньку… На мою думку, це найцінніша риса справжнього чоловіка повага до жінок. Ми з чоловіком подарували нашому Олексію гарну освіту, цінності, підтримку і все необхідне для щасливого майбутнього. Ми вже й не хотіли більше підстраховувати сина, але все ж купили йому двокімнатну квартиру в Києві. Олексій працював, утримував себе сам, але на власне житло грошей йому не вистачало.
Ми не оголошували синові про покупку і не дарували цю квартиру відразу. Чому? Тому що у нього зявилася дівчина. Олексій жив із Марічкою приблизно рік, але ми навіть не були знайомі з її батьками, і це насторожувало мене.
Пізніше зясувалось, що мама Марічки колишня сусідка моєї подруги. Та розповіла мені таке, від чого в мене похололо всередині. Виявилось, що мама Марічки вигнала з дому чоловіка, коли той став менше заробляти, але це лише початок. Після цього вона почала зустрічатися з одруженим, але заможним чоловіком у її доньки зявився ніби новий «татко». А справжній батько… Бабуся Марічки недалеко пішла: теж мала роман із одруженим. І примушувала дочку з онукою їздити до неї в село допомагати на господарстві. Через це Олексій вже кілька разів сварився з потенційною тещею. Але найбільше мене непокоїло навіть не це.
Мене найглибше тривожило те, що рідна мати й бабуся налаштовують Марічку проти батька. Марічка відчутно тягнеться до тата, але під впливом цих жінок стосунки їх майже зруйновані. І як фінальний акорд Марічка вирішила кинути університет. Вона думає, що чоловік має повністю забезпечувати родину. Я теж так вважаю ми ж і сина до цього готували, але якщо раптом біда, як вона підтримає чоловіка? Де гарантія? Тому я переписала квартиру на себе. Не тому, що не вірю у сина бо боюсь, щоб не залишився він ні з чим, як кажуть у нас, «в самих трусах». Бо Марічка така спритна, що, може, й мого Олексія залишити без нічого… Скрипить у душі від тривоги, хоча й знаю: все, що куплено до шлюбу, за законом зараз не ділиться. Але ж хто зна, як обернеться життя…
