Дочка моя кинулася мені на шию й крізь сльози благала: «Тату, більше я не піду до бабусі. Не хочу більше до бабусі. Татку, будь ласка».
А провели вони там усього лише три дні з дідом і мамою моєї дружини. Вони живуть у власному будинку в селі на околиці Чернігова. Молодшій моїй дівчинці чотири роки, старшій шість. Дід був надто вже переконливий, коли дуже просив залишити дітей у них. Вже пізніше я дізнався справжню причину того всього.
Оксана, моя дружина, ніколи не знаходила спільної мови з її свекрами. Мати моєї Оксани не раз казала, що моя дружина не пара її синові. Через це Оксана, звісно, мирилася, але ніколи їй не була приємна атмосфера в їхньому домі. Там вічно сварились, підвищували голоси. Навіть наш син не хотів їх відвідувати настрій після гостин у бабусі з дідом був зіпсований на весь день.
Минув час, і зрештою ми стали навідуватись туди тільки на свята. Зустрічі уникнути не могли особливо на день народження діда. А ще й діти давно не бачили бабусю з дідом.
Свято того разу пройшло добре. На ювілеї жодна жінка не почула на свою адресу жодного грубого слова, що було неймовірно дивно. А дід так захопливо умовляв внуків лишитися пообіцяв, що покатає їх на снігоході.
Звичайно, діти одразу захопилися почали просити Оксану, щоб дозволила залишитися у бабусі. Оксана нарешті погодилася, хоч бабуся з дідом ніколи не купували дітям навіть цукерок. Свій інтерес був і у Оксани давно мріяла пофарбувати стіни вдома, а діти постійно заважали. І хто ж міг тоді передбачити, як усе обернеться…
Коли діти повернулись додому обидві плакали гіркими сльозами. Молодша жалілася, а тоді вже й старша приєдналась. Довго не хотіли розповідати, що трапилося, і лиш згодом ми дізнались правду.
Дід справді катав дітей на снігоході, возив у засніжений ліс і тішився разом із ними. Але бабуся тим часом почала лаяти Оксану прямо перед дітьми. Коли старша дочка вступилася за маму, бабуся схопила її за шию, мов собаку, й потягла у хлів із собаками. На дворі стояла морозна зима, а дитя було в домашньому одязі. Потім винесла й молодшу, а за ними з шумом зачинила двері.
На той час дід був у комірчині. Почувши дитячий плач, вибіг надвір. Пізніше він сам зізнавався, що був вражений вперше в житті підняв руку на свою дружину. Дід благав дівчаток нічого не розповідати нам, боявся більше їх не побачити. Він любив онучок понад усе, але розумів, що такого пробачити вже не вийде.
