Олександр був такою собі «пізньою дитиною» в родині останній, той подарунок долі, на якого вже ніхто не очікував. Батьки його любили і балували, як тільки могли: що не тиждень пиріжки, а кожна пятниця новий кумедний светр. Але життя не завжди вишиванкою стелиться: коли Олександру виповнилося двадцять, мама пішла у засвіти, а за нею і тато. Через військову службу хлопець навіть не зміг на похованнях бути тільки згадує батьків із серцем, що стискається від болю і теплих спогадів.
По закінченню служби Олександр повертається до рідного Києва, а там сюрприз: у його хаті вже хазяйнує тітчина сімейка. Чужий серед своїх, він закочує рукави, бере наплічник і вирушає у світ по-дорослому, з гіркотою у серці і надією у рюкзаку. Спочатку ночує в знайомого Михайла, та дуже швидко розуміє, що міцна дружба це не житлова квадратура. В кишені пять гривень, перспектив мінус, тож Олександр ловить попутку на Черкаси лопатою гроші заробляти.
Через колишнього сусіда стрічає роботу на будівництві: ну а як ще заразити себе романтикою екскаватору? Обіцяли пристойну зарплатню, харчування і койку аж сміх бере! Працює, аж гай шумить, поки вся ця будівельна мафія не кидає хлопців напризволяще: замість двох зарплат дірка у кишені. Більшість сяк-так вибралися звідти, а от Олександр залишився з нічим і навіть без паспорта як сірота на базарі.
Доживати, простіше кажучи, ніде і нічого. Хліб з урни, ночівлі по залах вокзалу, запах себе вже лякає навіть голубів. Роботу не дають хіба шо за свіжий аромат, але тому роботодавцю треба медаль за хоробрість! Доля робить вигляд, ніби забула про нього, аж раптом на горизонті зявляється Соломія. Не кінозірка, але очі теплі, і серце як кавун посеред літа. То яблук дасть, то борщ зігріє, часом ще й про політику з Олександром дискутує: не дає пропасти, одним словом.
А тут іще біда: організм вирішив збунтуватись пневмонія, і наш герой в лікарні. Тамтешні лікарі обертають його на людину назад: і стрижуть, і у чисте вдягають. Найбільше чекання це прихід Соломії. Дивиться на неї і одразу тепло. І от, тільки вийшов з лікарні, а вона вже чекає з пакетом нові черевики, штани і обійми такі, що добряче додому не відпустять. Про гаманці вже й не згадує.
Документи брат Соломії допоміг відновити тягав Олександра по райвідділах, як каву по офісу, а потім роботу підкинув на автомийці. Час минав, закохалися, як у кіно: і весілля розгуляли, і скромне щастя собі зліпили, доказавши, що в Україні навіть казкову несправедливість можна перемогти добротою та трошечки зухвалості.
