«Чого це ти раптом вирішила розлучитися?», спитала її свекруха з таким виглядом, наче давала їй цей дозвіл. Віолетта й близько не збиралася мешкати з батьками свого чоловіка у Черкасах. Вадим був тим, хто її переконав. Мовляв, маму не можна лишати саму хто ж її під опіку візьме? Тридцять чотири роки а все ще під маминим крилом! Але Віолетта йому поспівчувала.
«Маємо різні погляди на життя, ось і все. Не ми перші, і точно не останні», казала вона, хоч насправді мріяла викласти всю правду.
Та й причина була одна: свекруха щоденно дзвонила Вадиму по відеозвязку перевіряла, чи чисто, чи борщ гаряче поданий, чи Віолетта не байдикує. Якщо не мала часу сама навідатись тримає дистанційний контроль! Навіть на весіллі, коли дарувала молодятам всіляки щастя, зірвала наступною фразою:
«Я така рада, що мій синочок нарешті одружився. Хоча, знаєте, міг би й знайти когось кращого. Але вже як є. Не ображайтеся, невістко».
Мабуть, тоді Віолетта мала взути кеди та втекти зі свята під звуки гопака. Свекруха давно мріяла, щоб та пішла від Вадима, і робила все можливе для цього. Вадим навіть не підморгував у бік захисту дружини. А коли вони з Вадимом проїздили повз мамине подвіря, і та не пустила невістку до хати сказала, хоче з сином сам на сам Вадим мовчав, як кіт у сметані. А Віолетта мерзла під воротами годину, поки питання життя вирішувалось.
Й ось вічно одне й те саме: чому вона не пішла раніше? Ну хто його знає! Але тепер нарешті вирішила.
Не починайте тут цей концерт. У нас просто різні погляди. Це вам не турецький серіал. Давайте вже прямо: що у моєму чоловікові вам не так? Не приховую і ви не та, кого я собі бачила біля Вадима. Але, раз вже все так сталося не відпускаю. Відверто кажіть, що вам не сподобалося.
Віолетта шкіриться до себе. В неї дозвіл питати не треба було збирала речі й прощавай. Жила в тому домі лише задля Вадима. Причина розлучення одна, і сиділа як бабця на лавці в підїзді. Свекруха.
Я йду, сказала вона спокійно.
Не пущу, відповіла свекруха.
А мені байдуже. Ви для мене порожнє місце, сказала Віолетта.
Поверни мені половину вартості обручки! волала свекруха.
Що-що? перепитала Віолетта, притуляючи руку до чола.
Поверни мені половину гривень за обручку, ту, яку тобі купив син мій Вадим!
Віолетта гигикнула.
Та ви ж про обручку, бо це єдина річ, яку ваш синочок купив за все життя? Забирайте, хоч з ідеєю родинного спадку а я собі другий не ставитиму!
Ось так і розійшлися їхні життєві шляхи. Віолетта довго ще ламала голову: як вона погодилась вийти за такого, як Вадим? Свекруха ще до весілля засвітила свої таланти. Бог її знає, як вона так промазала.
Я, до речі, теж заміж виходжу! якось похизувалася її колега Катруся в офісі.
Ого, за кого ж?
Не ображайся…
Ні, тільки не кажи… Віолетта зляклася, але вже здогадалась.
За Вадима, твого колишнього.
Та ти гониш! Ти ж знаєш, ЧОМУ ми розійшлися!
Знаю, але у кожного свій досвід. Вадим дійсно турботливий, а його мама всім допомагає. Іноді, звісно, занадто… Ну та нічого.
Та хай помагає собі. Я рада, що це минуле!
Дивись, яку каблучку мені Вадим подарував! Ось!
Віолетта вже знала, що стане бачити ту ж саму обручку, що колись носила вона. Навіть на нову поскупилися! Що тут сказати наш чоловік…
І, звісно, там гравіювання «Навіки разом». Ото б якийсь майстер стер би ту вічність з каблучки!
