Майже два роки тому, від дружини я почув слова, які назавжди закарбувалися в моїй памяті. Вона сказала: «Ти живеш так передбачувано, що я вже втомилася від тебе». Хоча Надія вважала, що наше життя нудне, мені воно здавалося цілком гармонійним. Я щоранку прокидався рано, готував сніданок, займався зарядкою, вдягався для роботи. Найперше, чим займався збирав дружину, адже вона йшла раніше, потім вже збирався й сам. Ми завжди готували їжу вдома, складали другий сніданок у контейнери для себе обох. Щовечора, повертаючись додому, я заходив у крамницю, потім готував вечерю, прибирав, прасував сорочки та запускав пральну машину. Перед сном разом дивилися кіно, потім спали.
Я вважав, що маю рацію. Все ідеально: Надія доглянута, сита, вдома чисто й затишно. Чого ще бажати? Щосуботи я робив генеральне прибирання, пік пиріжки чи готував якийсь смаколик. Увечері запрошували в гості друзів або й самі вирушали кудись у Львові. У неділю гостей у батьків: пів дня у моїх у Дрогобичі, пів дня у її рідних у Стрию. Допомагали по господарству, спілкувалися, раділи, що проводимо час із родиною.
Ввечері відпочинок вдома. Не сварилися й не підвищували голос один на одного. В нашій квартирі панували мир і злагода. Та раптом одного разу Надія заявила, що їй зі мною нудно… Цілу годину вона розповідала, як її подруги живуть у вирі подій. Вони десь катаються, організовують зустрічі, ходять по ресторанах, подорожують справжнє свято! Не так, як у нас. Мовляв, навіть не сваримось. Надя замість вечері просто пішла на прогулянку, залишивши мене самого.
Я був повністю задоволений тим, як живу, і змінювати нічого не хотів. Але заради коханої був готовий на все, навіть помінятися докорінно. Спершу я поміняв зовнішність: купив нові речі замість звичних, оновив стиль, витратив заощадження, відкладені в гривнях на дачу під Самбором, підстригся майже налисо та перефарбувався в інший колір. Головне позбутися «нудного» вигляду.
Згодом знайшов іншу роботу. Тепер я не працював у офісі, а займався організацією свят. Від нової справи в місті мене просто переповнювали враження й знайомства.
Через тиждень Надія повернулася й була просто шокована моєю зміною. Я пообіцяв: відтепер у нас буде геть інше життя. З того часу ми майже не сиділи вдома. Вічно у русі: щовечора клуби, ресторани, бари, вечірки, концерти у Львові, зустрічі з друзями, намети, велосипеди, байдарки. Долучалися до всіх веселощів, навіть їздили у майже випадкові міста на вікенд.
Минули кілька місяців такого «бурхливого» життя. І Надія почала скаржитись, що хоче знову тиху домашню атмосферу. Їй бракує моїх вареників та борщу, а домашні обіди тепер замінили швидкі перекуси та замовлення з доставки. Біля плити стояти вже не було часу, і я вже давно не пік яблучний пиріг.
За тиждень після того вона сказала, що більше не може так жити хоче повернути спокійні вечори, чистий дім, пахощі свіжої випічки і сімейні неділі з батьками. Сумує за світом, яким наше життя було колись, коли ми були разом і не поспішали нікуди.
Але тепер вже мені це було не потрібно. Я стільки доклав зусиль, щоб пристосуватись до нового темпу, що не хотів повертатися назад. Мені припав до душі рух, зміни, емоції. Життя стало яскравішим, я звик до нового себе і не міг повернутись у минуле. Хоча життя до змін було затишним, але повертатися уже не хотів.
І коли Надя наполягала повернути «доброго старого Максима», між нами вибухнув справжній скандал із розбитими тарілками. Довелося втрутитися навіть сусідам, а потім і викликати поліцію. Надія зібрала речі й поїхала до мами в Стрий. Думає, що зможе повернутись, і я усе забуду. Але ми не герої кіно. Людина не міняється, варто тільки побажати.
Коли вона повернеться, знайде на столі документи на розлучення та записку: «Мені стало нудно, і я більше не можу так жити».
Сьогодні, записуючи ці рядки, я розумію: варто часом прислуховуватись один до одного та не забувати про власні бажання. Якщо ти зраджуєш себе, довго такий шлях не триватиме і обовязково настане мить, коли один із вас залишиться на роздоріжжі.
