Катерина і я майже не спілкуємося, хоч і живемо в тому самому місті старому Львові, де трамваї їздять, як човни по зеленій воді, а вулиці переплітаються, наче спогади. Я дізналася від спільних знайомих, що Катерина переживає складний період, і якась невидима сила підказала мені навідатись до неї, щоби підтримати. У її квартирі наповненій запахом борщу і тривоги, Катерина зізналася: залишилася без роботи, чоловік підробляє десь невідомо, а рахунки ростуть, мов гриби після дощу, і маленьку донечку Оксану стає важко годувати.
Мені стало гірко, співчуття, як вечірня роса, пронизало душу. Я вирішила допомагати їй усім, чим зможу. Проте, по поверненню додому відчула важку, тягучу тугу у серці наче давній спогад, який не хоче відпускати. Наступного ранку, у сутінках перед світанком, зібрала всі свої речі, що могли згодитися, і принесла Катерині.
Починаючи з того дня, не тільки я, а й майже вся наша родина кинулася допомагати Катерині: хтось приносив теплий одяг, стару вишиту хустку від бабці, сусіди навіть відшукали для Оксани черевички, що майже не носилися. Ми купували їм картоплю, гречку, солодощі та яблука на базарі, допомагаючи настільки, наскільки дозволяли наші гривні. Чоловік Катерини зявлявся дуже рідко всі вважали, що працює з останніх сил, щоб хоч якось тримати сімю на плаву.
Якось, коли вулиці ще огортала ранкова імла, я вирішила завітати до Катерини зранку, перед роботою. Біля їхнього двору, як серед химерного сну, стояла велика, розкішна машина така блискуча, немов вирізана з льоду. Я видивлялася на неї, ніби на загадку. Несподівано чоловік Катерини вийшов із дому, сів у цю неймовірну машину і поїхав у невідомість. Моє здивування було небаченим, і я кинулася до Катерини, спитати, що це за диво.
Вона, зітхаючи, ніби листя шелестить по підлозі, сказала, що взяли кредит на цю автівку і виплачують потроху. Я спробувала зібрати до купи думки і запитала: Тобто, у вас майже немає грошей, та ви змогли купити таку дорогу машину в кредит? Ми всі вірили, що допомагаємо вам у скруті, а ви тим часом їздите, як князі, підтримуючи свій вибір нашими грішми.
Після цієї розмови гостре розуміння прорізало мені душу: наша допомога ішла не туди, куди ми так щиро сподівалися. Я відійшла від Катерини, мов тінь, і відкрила правду для всіх родичів. Вони заслуговували знати, для чого насправді зникали їхні гривні та дарунки всі ці сонячно-затьмарені місяці.
