Мені було всього три роки, коли ми з татом залишилися удвох у родині. Маму я не памятаю з дитинства вона пішла до іншого чоловіка, залишивши нас. Тато після цього не зважився створювати нову сімю, повністю присвятивши себе мені, своєму єдиному синові. Коли я підріс, здобув освіту і одружився, стало питання, де будемо жити з дружиною. У тата була велика хата в селі місця вистачало б на всіх, але і я, і моя дружина мали роботу у місті, тому це було б незручно. Тато порадив продати ту хату й купити невелику квартиру у місті. Ми послухали його, і почали жити втрьох під одним дахом.
Згодом наша сімя поповнилась у нас народився син, і тато став незамінним помічником у догляді за внуком. Я працював, дружина займалася хатніми справами, а вдома панував спокій і злагода. Але все змінилося, коли стало відомо, що Марічка (так звуть мою дружину) знову чекає дитину.
Мрія про ще одну дитину у нашій двокімнатній квартирі видалася випробуванням. Я знайшов додаткову роботу, почав шукати різні способи, як заробити більше гривень, щоб ми могли розширити житлову площу. Одного вечора, повернувшись з роботи, я відразу помітив, що щось не так родина сиділа за столом, а тата не було видно. Серце стиснуло тривогою: раптом сталося щось погане? Марічка сказала, що він пішов прогулятися. Але коли минула ніч, а тато так і не повернувся, моя тривога змінилася на справжній страх.
Потім зясувалося: між Мариною і татом спалахнула сварка. Вірогідно, у всьому винні були гормони та втому від тісноти. Невелика квартира вже й так ледве вміщала нас усіх, а ще одна дитина це вже забагато для такого простору. Зі слів дружини, вона прямо сказала татові, що зайвих людей у домі не треба. Мене охопив гнів. Я вискочив на вулицю, сів у Жигулі і почав їздити вулицями району, шукаючи тата.
Зрештою я побачив його на лавці у сквері, зануреного в сум і сльози. Це був перший раз, коли я бачив його таким пригніченим. Мені стало боляче за найдорожчу людину у житті. Я опустився перед ним на коліна: «Пробач мене, тату, пробач Мариночці. Вона навіть не усвідомлювала, наскільки болісними були її слова». За годину ми разом повернулися додому, але тато замкнувся у своїй кімнаті і ледве міг підвестися з ліжка від душевного болю.
Ввечері я сів поговорити з дружиною відверто: якщо це повториться, то, незважаючи на вагітність, їй доведеться переїхати. Для мене головним була злагода і добробут нашої родини і мені треба було подбати про те, щоб у домі панували мир і гідні умови для кожного.
