Останні два роки ми з дружиною проживаємо в орендованій квартирі, і умови тут залишають бажати кращого. Ми щиро мріємо про власне житло, але наразі не маємо достатньо коштів, аби здійснити цю мрію. Квартира, яку знімаємо, належить подрузі моєї мами, і життя тут непросте: якщо щось не так або ми зробимо щось не на її смак, то це одразу приводить до конфлікту. Крім того, сусіди не особливо дружелюбні постійно нагадують нам, що ми тут тимчасово й незабаром все одно переїдемо.
Наші батьки постійно тиснуть на нас з приводу накопичення грошей на власне житло. Але це надзвичайно складно, коли ми мусимо платити оренду й ще й маємо щоденні витрати. Мама особливо пильно слідкує за нашими фінансами, аналізує кожну покупку, що тільки ще більше ускладнює процес заощадження. Ми майже перестали купувати новий одяг й носимо те, що вже маємо, аби залишалося якомога більше гривень.
І мама моя, і мама дружини мають власні квартири й очікують від нас, що ми самі накопичимо на своє житло. Проте жодна не поспішає допомагати або підтримувати фінансово. Вони вважають, що тим самим вчать нас бути незалежними, але ми давно вже пізнали труднощі життя й зараз відчуваємо потребу в їхній підтримці. Особливо боляче спостерігати, як наші брати й сестри отримали квартири, а нам доводиться самостійно збирати гроші. Вважаємо, що не заслуговуємо такої несправедливості й хочемо, щоб вони нарешті зрозуміли нашу ситуацію та простягнули нам руку допомоги.
