Так жити не можна! Це несправедливо! Остап забіг до кімнати батька.
Що ти кажеш, сину? Чому ти цього дотримуєшся? Хто тобі таке сказав? здивовано спитав батько.
Наш шкільний психолог.
Розкажи, будь ласка, докладніше.
Я все покажу! Я ляжу спати, а ти спробуй мене розбудити.
Для чого це? побідкався тато.
Ти все зрозумієш! наполягав Остап. Ну добре… Остапе, прокидайся, треба йти до школи, досить спати.
Бачиш! Я чую одне й те саме щоранку! Батьки повинні будити дітей з теплом, щоб відчувалася їхня любов. А ще треба посміхатися!
Нехай твоя мама тебе посмішкою зустрічає, я поспішаю, відказав тато.
Ти мене не любиш? здивовано прошепотів Остап.
Про що ти таке вигадуєш? батько стримував роздратування.
Це не дурниці. Якщо ти не хочеш, щоб я в старості з тобою так само поводився, показуй свої почуття. Спробуй ще раз мене розбудити.
Ну гаразд. Хитрий хлопче, підйом! Інакше запізнишся на уроки, спробував строго, ще раз тато.
Мені ще хочеться спати!..
Тут тато сів поруч, обійняв сина, легенько погладив по голові та поцілував у чоло:
Любий Остапчику, прокидайся.
Ура! Оце вже відчув, що ти мене любиш!
Так, досить сцен. Давай покажи щоденник.
Не зараз, тату. Ти ж поспішаєш і так вже запізнишся на роботу.
Не переймайся. Що у нас тут? Ого, трійки з літератури й математики.
Але я маю дванадцятку з психології!
Ти хочеш стати психологом, Остапе? Слухай мене, мій золотий хлопче: поки не покращиш оцінки, телефон відкладай. Сідай готувати уроки, поки мама не повернулася.
Як Остап почав плакати, тато пригорнув його:
Ти ж казав, що батьки мають посміхатися, тож і ти посміхнись.
Коли ми проявляємо любов один до одного, навіть прості справи робляться легше. І саме турбота і підтримка допомагають долати всі труднощі в житті.
