Я та мій брат маємо різницю у віці шість років, і він старший за мене. Три роки тому брат одружився і вирішив жити в квартирі своєї дружини, а не разом із нашими батьками. Через високу вартість оренди у Києві це була єдина можливість для них. Я ж одружений вже шість років, і у мене з дружиною двоє дітей: син, якому шість, і донька чотирирічна. Дружина родом із Києва, саме там ми й познайомились. Я працюю також у столиці, завдяки цьому зміг взяти невелику квартиру у кредит.
Нещодавно мама з татом написали мені, що брат із сім’єю планують приїхати до нас у гості на цілий тиждень, і сподіваються, що я зможу розмістити їх у своїй квартирі. Я зрадів можливості побачити брата після довгої розлуки, але не можу їх поселити, адже наша сім’я з чотирьох осіб живе у однокімнатній квартирі.
Коли ми зустрілися на вокзалі, день провели, гуляючи по Києву. Батьки знову запропонували мені пустити брата з дружиною і сином до себе, бо орендувати кімнату чи квартиру у столиці дуже дорого ціни на житло виросли, і за тиждень потрібно віддавати кілька тисяч гривень. На жаль, я не маю такої можливості. Ввечері за вечерею я запропонував братові з сімєю зупинитися в готелі я навіть готовий допомогти з вибором, але брат обурено відмовився і наполягав, що їм треба жити у мене.
Я спробував знайти інші маршрути: запропонував хостел, апартаменти через знайомих або добрі готелі, але їх не влаштовували всі ці варіанти. Було видно, що вони хочуть залишитися у столиці коштом нашої сімї. Проте я впевнений, що маю право вирішувати, хто і коли приходить у наш дім, який ми з дружиною купили власною працею. Я не зобовязаний надавати житло нікому, і тим паче, коли маю на це поважні причини.
