Мама завжди була дуже сувора зі мною. Тато часто їздив у відрядження, а мама сама турбувалася про мене. Я знала, що тато мене любить, але кожного разу, коли повертався додому, привозив багато подарунків. Мама ж не проявляла стільки ніжності. Одного разу тато поїхав у чергову поїздку і більше ніколи не повернувся.
У школі в мене ніколи не було друзів. Я ходила в старому одязі, що мама знайшла на базарі в Києві геть зношена шкільна форма. Мама постійно повторювала: Одягай те, що є, перш за все мені потрібно владнати своє життя, грошей на тебе немає. Тому я терпляче носила цю непривабливу форму весь пятий клас.
Згодом сусідка подарувала мені форму своєї дочки, яка щойно закінчила школу. Я в ній ходила аж до випускного. Щодо взуття обирала те, яке було під рукою, і вони служили мені кілька років, поки не стали замалі. Нарешті, я успішно закінчила ліцей і вирішила вступити до університету. Обрала спеціальність економіка. На кампусі продовжувала носити одяг, який мені віддавали подруги, коли він їм набрид.
Одного разу я зустріла Володимира, який закінчив університет кілька років тому. Ми почали зустрічатися, і невдовзі він познайомив мене зі своїми батьками. Коли я прийшла до них додому, мені було ніяково через свої старі, пошарпані туфлі ноги промокли, але його мама зробила вигляд, що нічого не помітила. Наступного дня вона запросила мене в гості та подарувала пару нових туфель.
Я боялася, що батькам Володимира не сподобаюсь, але з часом вони почали ставитися до мене як до рідної доньки. Я навіть не знаю, чим я заслужила таке тепло. На весілля вони подарували нам квартиру в Харкові, а після випуску свекруха запропонувала мені роботу у своїй компанії, і зарплатня була більше ніж достойною отримувала понад 25 тисяч гривень. Вперше у житті я могла купувати собі те, що хотіла. Я ніколи не перестану дякувати Богові за те, що допоміг мені пройти всі випробування.
Коли мама дізналася, що я заміжня, що маю гарну роботу та власну квартиру, вона одразу прийшла просити в мене гроші. Та нашу розмову почула моя свекруха. Вона покликала чоловіка та сина прийти додому негайно. Зрештою, мій чоловік пояснив мамі, що не слід більше чекати від мене допомоги. Він сказав, що вдячний, що має таку доньку, але просив, щоб вона більше не зявлялася в нашій родині. Відтоді мама не виходила зі мною на звязок, а я з нетерпінням чекаю появи нашої дитини.
