Нещодавно мені виповнилося 70 років. Дружина, на жаль, не дожила до цього дня її вже немає серед нас. У день мого ювілею мене оточували сини їх у мене троє разом зі своїми дружинами та дітьми. Все життя я мріяв про доньку, і тепер прошу своїх дітей подарувати мені онучку. Вони обіцяють. На наступний ранок я вирушив на цвинтар, щоб відвідати могилу дружини. Там я несподівано зустрівся з дружиною мого старого друга. Виявилося, що й він нещодавно пішов з життя. Ми заговорили, згадували молодість та спільні часи. Зайшли в невеличку кавярню, де вона почала ставити мені питання.
Ти ж зустрічався колись із однією буковинкою. Чому тоді нічого не вийшло?
То був інший час. Її батьки хотіли, щоб вона вийшла заміж за земляка, а я кримчанин.
Ти коли-небудь шукав свою доньку?
Яку доньку?
Марічку, твою доньку. Твоя знайома, коли дізналася, що чекає дитину, її батьки відправили її в село. Вона дізналася, що ти одружився з іншою, і нічого тобі не сказала.
Я поспішив додому, не знав, як про це розповісти дітям, думав, вони будуть мене осуджувати за те, що хочу знайти доньку.
Та діти підтримали мене, сказали, що завжди мріяли про сестру. Ми почали шукати Марічку. Виявилося, що моя донька з Буковини живе в Києві. Пошук став легшим, адже ми знали імя і прізвище. Я тоді був хворий, думав, що сили підведуть, але віра допомогла мені витримати.
Через тиждень я прокинувся у своїй кімнаті, поряд лежав чоловік:
Молодець, ти справився.
Я повинен був, я шукав свою доньку. Всі чекають мене вдома.
Бачиш, твоя родина не дає собі спокою лікарі вже сміються, що твої близькі збираються під вікном щодня. До речі, вони вже там.
Чоловік допоміг мені підійти до вікна. Там стояли мої сини, їхні дружини, онуки, старенька жінка і її донька, а маленька дівчинка з чорним волоссям бігала поруч.
Оце вона, моя онука! У мене є онука!
Життя дивовижне навіть в роки, коли, здається, вже нічого не зміниться, можна знайти справжню радість і здійснення мрій. Людські серця здатні прощати, обєднуватися і приймати, якщо є любов і надія.
