Уявляєш, ми вже сорок років під одним дахом, і ти раптом у шістдесят три вирішив усе змінити?
Ганна сиділа в кріслі біля вікна, дивилася на вечірній Львів, намагаючись відволіктись від хвилювання. Ще кілька годин тому вона поралася на кухні варила борщ і чекала Захара з рибалки. Він повернувся не з рибою, а з новинами, які, напевно, носив у собі давно, та не наважувався сказати.
Я хочу розлучитися, прошу поставитись до цього без образ, тихо сказав Захар, не дивлячись їй в очі. Наші доньки вже дорослі, розуміючи все, онукам до цього немає діла. Можемо без лайки поставити крапку.
Ми ж сорок років були разом, і тобі раптом захотілося почати все спочатку? розгублено спитала Ганна. Я маю право знати, що буде далі.
Ти залишишся у нашій квартирі в центрі, а я переїду на дачу під Стриєм, відповів Захар впевнено. Ділити нам практично нічого, а потім і квартира, і дача все одно дітям дістануться.
Як її звати? зітхнувши, спитала Ганна.
Захар почервонів, марно шукав щось у сумці та зробив вигляд, що не почув запитання. Ганні стало ясно там є інша. Колись вона таких ситуацій не уявляла, не думала, що з віком залишиться сама, а чоловік піде до іншої.
Не переживай, все налагодиться, ще буде добре, втішали її доньки Олеся з Дарією. Не бери близько до серця татову поведінку.
Нічого вже не буде, зітхнула Ганна. Та й сенсу щось міняти немає, буду доживати віку, головне радіти вашому щастю.
Олеся з Дарією поїхали на дачу поговорити з батьком. Повернулися сумні, правду мамі не казали, але вже наполягали, що без чоловіка вона може навіть краще жити, менше проблем і клопоту.
Ганна все зрозуміла, розпитуватись не стала й намагалася просто тримати себе в руках. Це було непросто родичі та сусіди аж гуділи від цікавості.
Сто років разом прожили, а на старості пішов до іншої, бурчали кухонні сусідки. Може, молодша чи багатша за тебе?
Ганна й сама питала себе про те, хто ця жінка, навіть захотіла подивитися на неї. Заради цієї цікавості поїхала на дачу до Захара, нібито забрати баночку малинового варення. Не дзвонила. І якраз таки зустріла суперницю.
Захаре, ти мене не попередив, що твоя колишня буде до нас приїжджати, невдоволено сказала пані, перебільшено нафарбована. Думала, ви вже все вирішили, і їй тут нічого робити.
Ти справді на це мене проміняв? спитала Ганна з сумною усмішкою, дивлячись на жінку у леопардових лосинах.
Ти так і дозволятимеш цій мене принижувати? репетувала дама. Я, між іншим, лише на кілька років молодша за вас, та виглядаю набагато краще.
Якщо вона у своєму віці думає, що яскравість головне, тихо сказала Ганна, намагаючись побачити розгублений погляд Захара.
Всю дорогу до автобусної зупинки чула, як суперниця кричить щось про свою красу, ледь стримувала сльози. Дома набрала свою сестру Ніну й попросила прийти.
Ну, годі, заварила м’ятний чай Ніна. Хіба та нова дружина твого Захара справді гарна? За всім видно, розумом не блищить.
Може, вона й права, а я вже зовсім стара, невпевнено сказала Ганна.
Ти чудово виглядаєш для своїх років, переконувала Ніна. Дурість на сьомому десятку скакати у міні. Жінка гарна завжди, якщо знає себе подати і відповідати віку.
Ганна розглядала себе у дзеркалі, погоджувалася із сестрою. Її здоров’я ще не підводило, одежу мала гарну, доньки часто радували косметикою. Ніколи не була шумною чи вульгарною, папугою себе уявити не могла, як та суперниця.
Ти тепер вільна жінка, додавала Ніна. Можеш жити для себе. Доньки самостійні, у Львові повно можливостей театри, концерти, виставки, й тебе з собою завжди тягатиму.
Так і сталося: Ніна витягнула Ганну до театру Заньковецької, на прогулянки біля Палацу Потоцьких, на концерти. Зустріли там компанію ровесників. Один чоловік навіть намагався звертати увагу Ганни, але вона швидко відмовилась від персональних зустрічей.
Чув, ти тепер лише театрами живеш й друзів нових маєш, може знову заміж вийдеш? жартував Захар при випадковій зустрічі у Сільпо.
А ти чого так далеко до магазину їхав, біля дачі вже нічого немає чи твоя нова обраниця не готує? усміхнулась Ганна.
Просто звик сюди, у нашому віці звички важко змінювати, пробурмотів Захар.
Ганна не стала розвивати тему, відмовилася, мовляв, зайнята. А Захар на мить відчув бажання догнати її й розповісти, як шкодує, що пішов.
Жвава Тетяна закрутила його спочатку пристрастю, життя біля неї здавалось новим, а потім зясувалося: не любить порядку, побут їй в тягар, плітки то її стихія, чоловіків навколо ще більше.
Захар все частіше згадував, наскільки спокійно було поруч із Ганною, як затишно й душевно. Вона не влаштовувала сцен, не шукала винних, просто гідно трималася.
Ти привіз курагу, а я просила чорнослив, обурювалась Тетяна, розбираючи покупки. Сир не той, майонез забув!
Раніше покупки робили разом, а ти все на мене перекладаєш, не витримав Захар.
Досить мене з колишньою порівнювати! роздратовано репетувала Тетяна. Пожалкуєш, що мене вибрав?
Захар, справді, вже жалкував. Ганна нічого не робила, щоб його повернути, просто залишалася собою, і від того захар усе більше усвідомлював свою помилку.
Тільки він вже знав повернення не буде. Ганна не пробачить і не прийме його назад. Кілька разів поривався телефонувати, особливо після сварок із Тетяною. Нарешті прийшов до дверей квартири, де раніше жив.
Ти забирати речі прийшов? холодно спитала Ганна, не впустила далі.
Я хотів поговорити, в тебе є час? нерішуче запитав Захар, чуючи аромат її пирога зі сливами.
Немає ні часу, ні бажання, спокійно відповіла вона. Забирай речі, а я гостей чекаю.
Захар довго шукав слова, але нічого не придумав. Повернувся на дачу, сам готував вечерю. Тетяна зявилася вже під вечір, веселою і шумною, після розбірок він остаточно вирішив вистачить.
Після чергової сварки хотів подзвонити Ганні, все розповісти, але не зробив цього. Захар знав колишню вона прощати не буде.
Може, колись потім зможе прийти і поговорити, попросити вибачення, та на відновлення вже не було надії. Тепер він жив на дачі під Стриєм, Ганна у квартирі у Львові, навколо доньки, онуки й нові театральні вечори. В її житті для Захара вже місця не було.
Слухай, так от: це життя, і нікуди не дінешся. Як кажуть у нас: Що не робиться, то на краще.
